Андрій довго не міг забути слова старого Івана. «Тобі треба жінка в хаті.» Так, він знав, що дідусь мав рацію. Увечері, коли повертався до порожньої хати, тиша давила на нього. Холодні стіни та запах одягу, який залишила Софія, нагадували про втрату більше, ніж сам цвинтар.
Через кілька місяців сусіди почали робити непрямі натяки. «Андрію, на ринок переїхала молода вдова, може знайома» «У церкві буває дівчина тиха, якщо хочеш, познайомлю» Але ніщо не торкалося його. Аж поки одного дня Іван не взяв його за руку й не привів до будинку своєї далекої родички, Ганни.
Ганна не була вродливою за мірками села. У неї було кругле обличчя, завеликий ніс і тьмяні очі, а ходила вона повільно. Жінки нашіптували: «Бідолашний Андрій, після Софії ось з ким звязався.» Так і пристало до неї жорстоке прізвисько «потворна жінка».
Але те, чого люди не бачили, була її лагідність. Ганна терпляче готувала, носила воду з криниці без скарг, і, найголовніше, вміла слухати. Андрій, який місяцями не мав кому розказати про свій біль, знайшов у ній незвичайний спокій.
Їхнє весілля було простим без розкоші. Двоє свідків, священик і кілька свічок. Андрій не відчув полумя пристрасті, але відчув щось інше опору. А після років бурі опора цінніша за будь-яку вроду.
Спочатку люди дивилися з жалем. «Одружився, щоб не бути самотнім.» «Не пощастило з жінками.» Але поступово плітки вщухли. Хата Андрія, яка колі лунала порожнечею, тепер пахла свіжим хлібом і сушеними травами. У довгі зимові вечори Ганна тихо читала йому уривки зі старих книг, що залишила Софія, а Андрій заплющував очі й розумів, що біль вже не такий гострий.
Одного разу старий Іван зайшов до них. Стоячи на порозі, він дивився, як Ганна шиє біля вікна, а Андрій носить дрова до печі. Посміхнувся під сивими вусами й прошепотів:
Вродлива чи ні неважливо. Важливо, що ви знайшли одне одного.
Андрій повернувся до нього й уперве по-справжньому посміхнувся. Може, село й називатиме Ганну «потворною», але для нього вона була несподіваним даром життя доказом того, що справжня краса не в обличчі, а в тій тиші, яку людина приносить у твою душу.
І в цій тиші Андрій зрозумів, що нарешті знову живе.
