Прогулянка хмарами
З сірого неба сипав дрібний дощ. Остап підставив обличчя, і вмить шкіра вкрилася водяним пилом. Він із задоволенням вдихнув поважку повітря.
Позаду із металічним скреготом захлопнулися ворота в’язниці. Поправив ремінь спортивної сумки на плечі й швидким кроком пішов у бік високої цегляної огорожі…
***
Два з половиною роки тому
Остап їхав машиною містом, намагаючись загасити в собі дратівливість. Куди поділося кохання? Чому він із дружиною перестали розуміти один одного? На пасажирському сидінні захлинався мелодією дзвінка кинутий телефон.
Мелодія раптом замовкла.
“От і краще”, — процідив крізь зуби Остап.
Та не встиг він доїхати до наступного світлофора, як телефон задзвонив знову.
“Ну, що ще?” — роздратовано спитав він, беручи апарат у руку.
“Остапе, я так більше не можу. Ти втік, ми не договорили…”
Наталя говорила й говорила, продовжуючи розпочату вдома сварку. Її слова ввинчувалися в мозок, заважаючи думати й дивитися на дорогу. Остапу хотілося крикнути: “Замовкни!”
“Чого мовчиш?” — підвищила голос дружина.
“Я знаю, що хочеш почути. Погоджуюся. Нам краще розійтися, ніж мучити один одного далі.” Він утопив педаль гальма, ледве не проскочивши на червоне світло. Телефон висковзнув із пальців, але Остап чудом встиг його впіймати.
“Таточку…” — почувся у трубці плачучий голос доньки. — “Не йди, таточку!”
“Що ти, Соню? Я не йду, не плач. Скоро приїду додому…”
Позаду різко засурмив клаксон.
“Їду, їду!” — відповів Остап нетерплячому водієві.
Він натиснув на газ, кинувши телефон на сидіння, і в цю мить машина врізалася в невидиму перешкоду. Удар іззаду штовхнув авто вперед, а ремінь врізався у груди, коли Остапа кинуло на кермо.
“Трясця!” — вилаяся він, вискакуваючи із машини.
На мокрому асфальті перед його авто лежала обличчям униз підліток…
“Викличте швидку!” — крикнув вписникам на тротуарі, а сам схилився над дівчинкою.
Так закінчилося його життя, у якому була робота, дружина, донька…
Остапа засудили на два роки. Вважав, що покарали м’яко. Якби хтось збив його Соню, вбив би на місці.
Дружина відразу подала на розлучення, через півроку вийшла заміж і вивезла доньку в інше місто. Тепер він розумів, що у неї був коханець ще до аварії. Саме тому вона провокувала сварки.
***
Остап
Піднявшись на четвертий поверх, він подзвонив у двері своєї колишньої квартири, знаючи, що його ніхто не чекає. Потім натиснув кнопку у сусідів.
“Остапе?! Повернувся?” — здивовано скрикнула літня сусідка. — “Твої ж виїхали, знаєш?”
“Знаю. Ключі не лишили?”
“Лишили, зараз принесу.” — Жінка пішла у кімнату й невдовзі повернулася зі зв’язкою. — “Ось. Заходь, якщо що, я вдома.”
Квартира зустріла гнітючою тишею. У дитячій на ліжку сидів забутий Сонею плюшевий ведмедик, подарунок на п’ятиріччя. Остап притулив його до обличчя, вдихаючи знайомий запах, і ледве стримав стогін.
Довго відмокнув у ванні, потім одразу ліг спати. Прокинувся о пів на сьому вечора. Страшенно хотілося їсти.
На пристойну роботу зі справкою про звільнення його не брали. Влаштувався вантажником на хлібзавод.
Колишнє життя в інтернеті, фільми, спілкування — все минуло. Але якби був комп’ютер… Дружина забрала ноутбук.
Раніше Остап заробляв непогано й мав заначку. Наталя не знала. Він знайшАле одного разу, коли Остап знову зайшов на сторінку Зосі, він побачив її новий пост: «Дякую тобі, незнайомцю, що повернув мені віру в добро — тепер я знаю, що справжнє щастя не в ногах, а в серці».
