Бабусю, в мене до тебе прохання, мені дуже потрібні гроші.
Багато.
Онук зявився ввечері. Було видно, що хвилюється.
Зазвичай він раз чи два на тиждень забігав до Олени Іванівни. Якщо треба міг у магазин сходити, сміття винести. Якось диван їй відремонтував ще й послужить. І завжди такий спокійний, упевнений. А цього разу нервовий якийсь.
Олена Іванівна завжди трішки побоювалась часи неспокійні, всякого багато навкруг.
Назаре, а можна спитати, навіщо тобі гроші? І скільки це багато? Олена Іванівна напружилась.
Назар був її старший онук. Добрий, чуйний хлопець. Торік школу закінчив. Працює й заочно навчається в університеті. Наче й батьки за ним нічого поганого не помічали. Але навіщо йому така сума?
Я поки не можу сказати, але обовязково поверну, ніяково заметушився Назар, тільки повністю одразу не зможу, по частинах.
Ти ж розумієш, я жити на пенсію, знизала плечима Олена Іванівна, То скільки тобі потрібно?
Пятдесят тисяч гривень.
А чому ж ти не хочеш у батьків попросити? машинально спитала Олена Іванівна, вже майже знаючи відповідь. Зять Олени Іванівни, батько Назара, завжди був дуже суворий. Вважав, що син має сам вирішувати свої питання по дорослому, як годиться. І не просити допомоги, доки не край.
Вони не дадуть, підтвердив її здогад Назар.
А раптом він у якусь халепу втрапив? І якщо дасть гроші гірше ще зробить? А може, навпаки не допомогти зараз буде ще гірше?
Олена Іванівна уважно подивилась на онука.
Бабусю, не думай нічого поганого, вловив її погляд Назар, я тобі все до копійки верну протягом трьох місяців, чесно! Ти хіба мені не віриш?
Мабуть, дати треба. Навіть якщо не поверне. Мусить же в нього бути хоч одна людина на світі, яка підтримає у скруті! Він не повинен втрачати віру в людей. У мене ці гроші лежать про всяк випадок. Може, це саме той випадок. Назар же до мене звернувся. Про свій похорон мені ще рано думати. А як треба буде поховають і без тих грошей. Про живих треба дбати. І своїм рідним довіряти!
Як кажуть, якщо даєш у борг вважай, попрощався з грошима. Молодь зараз така непередбачувана й не вгадаєш, про що думають. Але онук мій завжди був порядним!
Добре, я дам тобі ці гроші. На три місяці, як просиш. Але, може, хай батьки знають?
Бабусю, я тебе дуже люблю і завжди тримаю слово. Але якщо не зможеш я спробую кредит взяти, я ж працюю.
Вранці Олена Іванівна пішла до банку, зняла потрібну суму і віддала її Назару.
Назар заусміхався, обійняв бабусю, подякував:
Дякую, бабусю, ти для мене найрідніша людина. Я все поверну, і побіг.
Олена Іванівна повернулась додому, налила собі чаю й замислилася. Скільки ж разів у житті траплялось так, що самій були вкрай потрібні гроші і завжди знаходилась людина, яка рятувала. А тепер інші часи кожен за себе. Ой, нелегка теперішня доля!
Минув тиждень, Назар забіг у чудовому настрої:
Бабусю, бери, ось частину грошей, аванс отримав. Можна я завтра зайду не сам?
Звісно, заходь, я твій улюблений маківник спечу, усміхнулась Олена Іванівна. І подумала, що правильно, що зайде може все зясується, і побачу, що в Назара все гаразд.
Ввечері Назар завітав не сам. Поряд з ним стояла худенька дівчина:
Бабусю, знайомся це Уляна. Уляно, це моя найкраща бабуся Олена Іванівна.
Уляна соромязливо всміхнулася:
Добрий вечір, Олено Іванівно, дуже вам дякую!
Проходьте, мені приємно, від щирого серця сказала Олена Іванівна. Дівчина їй одразу сподобалася.
Всі сіли пити чай з пирогом.
Бабусю, я тобі тоді не міг сказати, чого саме. Уляна дуже переживала її мамі несподівано стало зле, а допомогти нікому. Уляна дуже забобонна, не дозволила мені розповідати, навіщо гроші. Але операція пройшла добре, прогноз лікарів хороший, Назар з ніжністю подивився на Уляну, правда ж? і взяв її за руку.
Ще раз дякую вам, ви дуже добра! Я вам дуже вдячна, прошепотіла Уляна, витираючи сльозу.
Все, Улянко, не плач, вже позаду. Назар підвівся. Бабусю, ми підемо, проведу Уляну вже пізно.
Ідіть, дітки, добраніч вам, хай буде все гаразд, перехрестила їх Олена Іванівна.
Виріс онук. Хороший хлопець. Добре, що я йому повірила. Тут же не у грошах справа, а в тому, що ми стали по-справжньому близькі.
Через два місяці Назар повернув усі гроші й сказав Олені Іванівні:
Уявляєш, лікар сказав, що встигли вчасно. Якби ти тоді не допомогла, все могло б закінчитись погано. Дякую, бабусю. Тепер я знаю, що у найскрутнішу хвилину завжди знайдеться хтось, хто допоможе. Я для тебе все зроблю, ти найкраща!
Олена Іванівна погладила Назара по волоссю, як у дитинстві:
Йди, Назарчику. Заходь з Уляною буду рада!
Обовязково, обмахнув бабусю Назар.
Олена Іванівна зачинила двері й згадала, як їй бабуся колись казала:
Рідним треба допомагати. Так завжди було в Україні. Хто до всіх із серцем тому і рідні не стануть спиною. Не забувай цього ніколи.
