На відносини Антона та Оксани вплинули зміни. Володимир довго готувався до відвертої розмови з дружиною. Як тільки Оксана почала працювати, їхнє сімейне життя було немов перевернуте догори дригом. До цього вона три роки залишалася вдома, і Антон був щасливий. У квартирі завжди було чисто та затишно пахло обідом. Це була його заповітна мрія, тому після весілля він переконував дружину не працювати.
Оксана спочатку погодилася, і перший час почувалася навіть радісно, освоюючи нові хобі. Але згодом стала сумувати, не звикла вона бути домогосподаркою. Заробітна плата Антона була скромною, і ледве вистачало на необхідне. Через відсутність власного доходу Оксані доводилося у багатьох речах собі відмовляти, а будь-які несподівані витрати остаточно підривали їхній бюджет.
Дівчина вирішила повернутися на роботу. Антон протестував, кажучи, що прагне домашнього затишку, щоб дружина завжди була поряд. Проте Оксана була непохитною. Вона заявила чоловіку, що втомилася рахувати копійки і позичати у мами гроші на фарбування волосся. Антон сердився, намагався спорити, але марно.
Ось уже майже рік як Оксана працювала ріелтором, а Антон тужив за втраченим комфортом. Повертаючись додому о шостій вечора (дружина приходила о восьмій), розігрівав суп та чай самостійно. Якщо Оксана нічого не встигала приготувати наперед, доводилося самому дбати про вечерю.
У його розумінні вдома царював безлад. Квартира вкривалася пилом, який тепер протирався лише раз на місяць. Самому взяти до рук ганчірку Антону не хотілося, а Оксана, втомлюючись на роботі, дозволяла собі часом не прибирати.
Якось, слухаючи в черговий раз скарги, друг запропонував Володимиру хитрий план. Павло поділився, що в своїх стосунках кілька разів використовував безпрограшний метод, після якого дружина зм’якшувалася і поступалася. Антон прислухався. Він вирішив запропонувати Оксані пожити окремо.
– Головне, не згадуй слово “розлучення”, – порадив Павло. – Пам’ятай, 80% жінок самі ініціюють розставання, щоб потім розповідати всім, який ти негідник. Твоя Оксана може і погодитися. Запропонуй пожити окремо. Нехай зрозуміє, що втратила. Обов’язково поясни своє рішення, що ти хочеш сімейного затишку і вам треба відновити близькість. Зрозумів?
Антон кивнув. Він все зрозумів, хоча наважився на розмову тільки через тиждень після довгих роздумів.
Оксана мовчки вислухала чоловіка. Її образили його претензії і пропозиція. Вона сподівалася, що в цьому році вони поїдуть у відпустку, адже заробітки збільшилися, і тепер вони можуть собі це дозволити. Вона бажала, щоб чоловік радів її успіхам, а він, виходить, страждає.
Антон говорив і говорив, а Оксана мовчала. Наприкінці його промови вона кивнула, чим здивувала його. Він очікував від неї багато чого – скандалу, взаємних претензій, прохання залишатися, але точно не байдужого кивка.
– Я згодна, – нарешті сказала Оксана. – Я втомилася від твоїх невдоволень. Давай справді поживемо окремо. Можливо, так буде краще для нас обох.
Чоловік здивувався, в душі трохи образився, але пішов – як сам і запропонував, до своєї мами. Адже квартира належала Оксані і була куплена до шлюбу.
Перший тиждень минув прекрасно. Мама годувала дорогого сина стравами, пирогами та котлетами. Він з радістю все їв, навіть брав перекуси на роботу. Здавалося, він навіть набрав вагу.
На другий тиждень його вже не тішила їжа. Та й мамине бажання постійно втручатися в його справи почало дратувати. Вона спокійно лазила по його шафах, карманах і сумках. Син же – все можна!
Володимир подумав, що йому потрібно було чекати на вихідні, щоб з Павлом піти на риболовлю. Оксана так і не дзвонила. Не було жодних пропозицій зустрітися чи поговорити. Здавалося, їй байдуже.
Але, звісно, не було байдуже. Їй було сумно і образливо. Два дні Оксана жалілася подрузі. На роботі їй було важко зосередитися, руки тягнулися до телефону. Її дратувало, що чоловік їй не дзвонив.
З кожним днем вона згадувала слова Антона, сказані перед роз’їздом, і це боліло. До третього тижня з’явилася образа, і навіть позитивні спогади почали затихати. Оксана почувалася роздратованою. Її вже не цікавило, чому він не дзвонить.
Минув місяць, як подружжя жило окремо. Оксана зрозуміла, що засинати в тишині, не слухаючи його хропіння, виявилося приємно. Вечері вже не викликували проблем – їй вистачало легкої порції їжі або салату. Вона навіть схудла, від чого була в захваті.
Щоб не сидіти вдома в самотності, Оксана відвідувала кіно, записалася в спортзал і навіть здійснила давно заплановану виставку. Вона частіше зустрічалася з друзями. Адже більше не було Антона, який постійно її ревнував і нарікав на подруг.
– Вони тебе погано впливають, – казав чоловік. – Відкриті, глупі. Треба з ними зменшити контакти.
Оксана намагалася слухати його думки. Вона не відкинула друзів, але обмежила спілкування. Вона думала, що варто поважати думку чоловіка, а зараз чомусь хотілося все робити навпаки.
Антону все менше подобалася нова свобода. Власне, жити з мамою було не зовсім свобода. Він згадав, чому з такою радістю переїхав кілька років тому до Оксани. Його дратувало, що дружина не дзвонила.
Минуло два місяці. Оксана з подругою поїхала у відпустку. Антон прийшов її бачити, але квартира була пустою. Повернувшись, дівчина не зауважила слідів перебування чоловіка, насолода від відпочинку була занадто яскравою.
Літо закінчилося. У вересні Володимир, розчарувавшись в плані Павла, подзвонив до дружини з пропозицією зустрітися. Він сподівався, що Оксана ховає бажання повернутися під маскою байдужості…
– Знаєш, Антоне, ти правий, – сказала дівчина на зустрічі. – Напевно, ми поспішали. Ми, справді, зовсім різні люди. І я не хочу сидіти вдома, а тобі потрібен домашній затишок. Можливо, не будемо псувати одне одному життя?
– Що ти маєш на увазі? – не одразу зрозумів чоловік.
– Давай подамо на розлучення, – запропонувала Оксана.
– Як це? – Антон не міг повірити. – Ти що, з глузду з’їхала?
– Антоне, але ж ти теж від мене втомився! – не розуміла Оксана. – Сам пропонував пожити окремо. Сам сказав, що так буде краще, що зможемо зрозуміти багато чого. Що я зможу зрозуміти тебе. І я зрозуміла – тобі зі мною дискомфортно. У тебе одні інтереси, у мене – інші. Нас довго тримала разом звичка, але ти дав мені можливість зрозуміти те, що я раніше не помічала. Дякую тобі за це!
– Я сподівався, що ти передумаєш і все буде як раніше, – випалив Антон. – Ти підеш з роботи, і ми будемо нормально жити! А ти! А ти зрадниця!
Він кинув на стіл серветку і покинув кафе, не заплативши за своє лате. Оксана розплакалася, подзвонила подрузі. Через хвилину вона витерла сльози, розрахувалася за каву і залишила заклад.
Плани, такі вже вони. Іноді здійснюються зовсім не так, як ми того прагнемо.
