Захопилася вечеря, коли дзвінок перервав Соломію. Вона рідко готувала для себе. Зранку обходилася кавою, обідала у кафе на роботі, а ввечері пила кефір із печивом або чай. Якщо дуже хотілося їсти — смажила яєчню. На вихідних їздила до батьків. Мама завжди наповнювала контейнери їжею, і відмовитися було неможливо — це означало справжню війну.
Соломія допивала кефір, коли з кімнати лунала набридливо бадьора мелодія дзвінка. «Треба змінити на щось спокійніше», — подумала вона. Цей звук дратував, немов свердлив мозок. Довго не вагаючись, вона пішла до кімнати. Невідомий номер, але якщо хтось так настирливо дзвонить — значить, щось важливе. Вона взяла трубку.
— Привіт. Я вже й не сподівалася, — почула Соломія до болю знайомий голос. Скільки років минуло, а вона його миттєво впізнала. «Відчепися!» — пронизливо прошепотів внутрішній голос.
— Будь ласка, не клади трубку. Мені потрібно поговорити, — ніби вловивши її думки, поспішно попросила колишня подруга.
Соломія мовчала й чекала.
— Мені більше ні до кого звернутися. Тільки ти зможеш мені допомогти. Скажи адресу, я приїду. Повір, це дуже важливо, — після невеличкої паузи додала Марічка.
Щось трапилося, просто так вона б не зателефонувала. Колись вони були нерозлучними подругами, але то було в іншому житті.
— Гаразд, зараз надішлю смс, — сказала Соломія й перервала дзвінок.
Серце билося тривожно. Від чого? Вона набирала адресу, а пальці тремтіли. Марічка відповіла миттєво: «Чекаю».
Соломія повернулася на кухню, вимила склянку й сіла за стіл.
Скільки років вона відганяла від себе спогади про колишню подругу. Думала, що пробачила, забула, заспокоїлася. Але цей дзвінок раптово збурив усе — наче гірська лавина звалилася на неї.
***
Матір дуже любила фільм «Шкільний вальс». СРСР давно розпався, а фільм досі живе, не менш актуальний, ніж колись. Мама назвала доньку на честь головної героїні. Коли Соломія знайомилася з людьми, всі миттєво зіВона глибоко зітхнула, усміхнулася до дзеркала і зрозуміла, що нарешті знайшла свій спокій.
