**Просто така доля**
Оксана поспішала додому. Під талим снігом траплялися острівці льоду, ноги роз’їжджалися, що заважало їй йти. На дорозі стояли калюжі, а машини, що проносилися повз, обливали перехожих брудною водою. Оксана трималася подалі від краю тротуару.
Доки дісталася до дому, спина вже була мокра від втоми, а ноги гуділи. Ще й черевики промокли. Давно вже треба було купити нові.
У передпокої Оксана безсило опустилася на пуф. Зняла взуття й пошевелила пальцями у мокрих колготках. «Добре б зараз гарячого чаю з лимоном, щоб не захворіти», — подумала вона. Не встигла поставити черевики біля батареї, як почула стук у стіну. Так мати кликала її — ложечкою по оштукатуреній перегородці. Оксана зітхнула й пішла до маминої кімнати.
— Що, мамо?
Мати щось буркнула у відповідь.
— Я була на роботі. — Оксана підійшла до ліжка, поправила зісхнуту ковдру. Відразу вдарив запах сечі. «Підгузник переповнений», — зрозуміла вона.
Дістала новий із упаковки, відкинула ковдру. Подолавши нудоту від різкого запаху, Оксана змінила підгузник. Увесь цей час мати бурчала. Говорити вона не могла.
— От і все. Зараз приготую вечерю й нагодую тебе. — Оксана підняла переповнений підгузник і вийшла, не зважаючи на матчин ропіт. Вона звикла не скаржитися й не ображатися. Це не допоможе.
Колись у них була звичайна родина. Батько очолював кафедру в університеті, мати сиділа вдома з дітьми. Але одного разу все розвалилося. Оксана закінчила десятий клас, її брат Дмитро склав сесію на третьому курсі, коли батько помер.
Одна з абітурієнток намагалася дати йому хабаря, щоб він допоміг її синові вступити на бюджет. Батько був принциповим і чесним, ніколи не брав гроші.
Ображена жінка вирішила помститися й написала на нього донос. Почалася перевірка. Серце батька не витримало, він помер від інфаркту по дорозі до лікарні.
Мати не змогла пережити втрату й поступово втрачала глузд. Вона не помічала Оксану з Дмитром, годинами сиділа на дивані й дивилася в одну точку. Потім раптом бігла на кухню й починала готувати вечерю. Вона ніколи не змирилася з його смертю, щодня чекала, поки він повернеться з роботи.
Раніше до них двічі на тиждень приходила дівчина Наталя, прибирала, ходила на ринок за продуктами. Але після смерті батька довелося її розрахувати. Грошей не вистачало. Тож Оксана взяла господарство на себе. І мати почала сприймати її як служницю, називала Наталею й віддавала накази.
Колись до них часто приходили в гості колеги батька. І досі мати змушувала Оксану накривати святковий стіл і вдягалася, ніби чекала гостей. Потім забувала про це й лаяла доньку за зайві витрати.
Дмитро першим запропонував, щоб Оксана пішла працювати. Якщо він кине університет, його заберуть до армії, і тоді від нього буде ще менше толку. А так він закінчить навчання, знайде роботу й допомагатиме родині.
Тоді це здавалося єдиним виходом. Оксана кинула школу й влаштувалася до дитячого садка. У дитинстві вона закінчила музичну школу, грала на фортепіано. Завідуюча взяла її проводити дитячі свята.
Більшість зарплати йшла на оренду й ліки для матері.
Після закінчення університету Дмитро поїхав працювати до Києва. Обіцянку допомагати сестрі й матері він швидко забув. На прохання дати грошей на сидІ тільки тепер Оксана зрозуміла, що справжнє щастя — це не чекати подяки, а знаходити радість у власній свободі.
