Ти його прописала в квартирі? у Олексія не залишилось ні подиху здивування. Раніше мати й не думала про таке.
А що? Хіба Ігорко має бути зовсім бездомним? мовчки, хвилинку оглядаючи на «спільника», мати шепотом запитала.
Йому вже за сорок, у нього ж має бути власне житло!
Батько помер, коли Олексію було тринадцять, а його сестричці Квітці лише три роки. Додому допомоги не було, бо єдина бабуся по матері загинула ще два роки тому, а інших родичів не залишилося.
Чесно кажучи, через батька Олексій не особливо сумував той постійно «скачав по вахтам», і сімю рідко бачив. Проте чоловік забезпечував, і тепер мама, продавчиня в київському супермаркеті, змушена жити лише на одну зарплату.
Йому було дуже жаль маму вона, втративши годувальника, ніби розпалася, а Олексій підтримував її, чим міг. Працював підробітками, допомагав по дому, доглядав за Квіткою. Він навіть не заперечував, коли через рік мати привела додому якогось Ніколи.
Звісно, чужий чоловік у квартирі й не потрібен, але мати знову стала усміхатися, ніби повернула молодість. Ідилія тривала кілька місяців, а потім Ніколай зник.
Виявився одруженим, чула Олексія, як мати плакала сусідці. А тут ще в командировці був. Краще ж жити в затишній квартирі, ніж в готелі!
Ой, Онута, зітхнула сусідка. У тебе двоє дітей займайся ними, а не бігай за «лівими» чоловіками.
Наступний був тяжкий Сергій Іванович, який називав маму «ласточкою», а Олексія й Квітку «пташатами». Його вистачило на півроку. Потім зявився Степан тихий, непомітний і дуже ввічливий. Три місяці він тримався.
Чому ж мамі так не вдається з чоловіками, Олексій не розумів. Вона була симпатична, господарська, турботлива Після Степана настало затишшя.
Нікого мені не треба, заявила Анна Вячеславівна тій самій сусідці. Бог подарував мені гарних дітей будемо їх виховувати і радіти.
Олексій зітхнув з полегшенням. Йому було шестнадцять, і він мріяв вступити до інституту в іншому місті.
Завдяки бабусі він пішов до школи в шість років, тож без дозволу матері не міг їхати. І залишати сестру, зайняту «мужиками», теж не міг.
Що ти, сину! розкинула руками мати, коли він запинався з планами ближче до кінця одинадцятого класу. Звісно, їхай! Ми з Квіткою справимося. Тільки грошима допомогти не зможу, засмутилася вона.
Я сам про себе подбаю, підняв Олексій. Точно впораєтеся?
Точно.
Тоді він ще не знав, що мати не просто так його відпустила. Він вступив до ВНЗ, поселився в гуртожитку, навчається, підробляє ввечері. Не було легко, але Олексій був готовий до труднощів.
Виявилося, він не був готовий до суму за мамою, а особливо за сестричкою. Квітка його дуже обожнювала, вважала за бога і слухалася усього. Вона плакала, дізнавшись про відїзд брата, а потім твердо заявила, що йому краще, і чекатиме його.
Олексій підозрював щось неладне, коли через кілька місяців після його відїзду Квітка на телефонних розмовах (раз на три дні) стала звучати вяло і сумно. Одного разу вона навіть розплакалася.
Ну-но, моя крихітка, суворо наказав він. Протри сльози і розкажи, що сталося. Тільки правду, бо брехати не варто.
Сестра, як завжди, послухалась, і за пять хвилин Олексій отримав мурашки по спині.
Виявилося, що одразу після його втечі мати привела додому дядька Ігоря гучного товариша, який одразу заявив, що він господар будинку. Він звичайний електрик в невеликій львівській фірмі, лисий і червонолиций (не красень), поводився як цар і з мамою, і з дочкою. Мати кинулась перед ним, ні про кого не згадуючи.
Вісімрічна Квітка сама ходила до школи, що в двох кварталах від дому, і сама поверталась. Мати перестала супроводжувати її в басейн і в театральну студію: «Хочеш ходити ходи сама, вчись самостійності».
Дядько Ігор підкреслював, що дівчинка повинна сама готувати, прати і прасувати, хоча мати поки не піддавалася, та, схоже, недовго. Крім того, Квітці забороняло виходити з кімнати без дозволу, коли Ігор був вдома, і взагалі треба було рідше потрапляти в його поле зору.
Що це за безумство, мати? не витримав Олексій, дочекавшись сестри. Я поговорю з нею! Не плач, моя крихітко, я розберуся.
А розібратися не вдалось.
Я не заслухала особистого щастя? з викликом заявила мати, коли він вказав, що Квітка страждає. Ігор чудовий чоловік! А Квітка просто избалована, треба її дисциплінувати.
Квітка?! Раніше Анна Вячеславівна називала свою доньку «Квітка», а в особливих випадках «Катерина». Тепер от що!
Мам, а ти взагалі нормально себе почуваєш? Нічого не болить? обережно спитав він.
Прекрасно, відрізала мати і одразу помякшила тон: Квітка просто трохи перебільшує Сумує за тобою, от і фантазує, щоб ти її посивів.
Олексій сумнівався, чи сестра щось вигадує, та і не мав підстав не вірити мамі. Трохи заспокоївшись, він зосередився на навчанні хотів здати сесію раніше і влаштуватися на роботу.
Парню катастрофічно не вистачало грошей, хоча він не пив, не курив і не тусувався в клубах. Сесію він склав майже на всі предмети «зачіт», а роботу відмовився брати.
Я його боюся, плакала в трубку Квітка, перелякши його до смерті. Вони з мамою чи сваряться, чи не виходять зі своєї кімнати годинами, а то він по квартирі гуляє без одягу
Що, зовсім?
Так, вимовила Квітка і повторила: Я його боюся.
Олексій ніколи не був майстром фантазій, та тепер у голові у нього зявилося безліч страшних образів. Першим же автобусом він поїхав додому і одразу переконався, що сестра говорила правду.
Дядько Ігор ходив по квартирі, мов гоголь, дивився свисло на Олексія, а на маму кричав:
«Синку, ти прийшов, а ти навіть столу для чоловіків не накрила».
Вона лише з обережним усмішком підморгувала «власникові»: «Зараз, Ігорко, зараз усе буде».
Пити з «хазяїном» Олексій не став. Він зайшов у кімнату сестри, яка вже плакала від радості.
Край вуха він почув, як дядько Ігор каже мамі: «Погано виховав хлопця, жодного поваги до старших», а вона в відповіді щось нервово бормотіла.
Олексію вистачило кількох днів, щоб упевнитися сестра нічого не вигадала. Ігор командував у квартирі, кидав накази, а Олексій одразу відповів:
Нічого мені в моєму домі вказувати!
А-а-ань загрозливо промовив Ігор. Дивись, твій син мене за людину не вважає. Поясни йому.
Синку, чому ти так розлючився, підбігла мати. Ігор теж тут прописаний домовимось, бо живемо всі разом
Ти його прописала в квартирі? у Олексія знову не залишилося подиху здивування. Раніше мати й не думала про таке.
А що? Хіба Ігорко має бути просто примарою? шепотіла вона, оглядаючи «спільника».
Йому вже за сорок, у нього ж має бути власне житло!
Поки вони сперечались, двері вхідні різко зачекотіли. Ігор, образившись, вибіг. Мати спалахнула, хотіла його наздогнати, та Олексій її зупинив.
Мам, що відбувається? намагався він подивитись їй в очі. Може, він тобі щось підкидає? Може, підемо до лікаря?
Що ти розумієш? раптом всхлипнула мати. Можливо, я вперше в житті кохалася! І Ігор мене кохає! Думаєш, легко без чоловіка жити? і вона розплакалась.
Чесно? Олексій розгубився. Йому було шкода і маму, і сестру, і себе він не міг залишити їх без нагляду. І от інститут плакав разом з ним
А головне треба було якось позбутися того дядька Ігоря. Ніякі уговори й розмови з мамою не працювали. Здається, його «Ігорко» її зомбував!
Тому Олексій пошукав інший вихід інтернет зараз підказує, як будьщо.
Мам, або ти вигоняєш «хазяїна» за двері, або я підміну в суд, твердо сказав він.
Який суд, сину? Ігор живе тут законно, не менш твердо відповіла мати.
Побачимо. Ти його прописала, коли я був неповнолітнім, а тепер усе змінилося. Подумай сама, не відступив Олексій.
«Ігорко», схоже, не захотів позоритися в суді, бо через два дні він звільнився.
Мати тепер часто, з заплаканими очима, дивилася на Олексія, а потім трохи розвеселилася і стала зникати з дому здається, помирилася зі своїм коханим.
Олексій перейшов на заочний навчання і влаштувався на роботу в рідному місті. Він сподівається, що мати одумається, а поки живе з ними на всякий випадок, аби нічого не сталося.
