Все через італійське повітря
Соломія була скромною та негарною дівчиною. Навіть мама визнавала, що доньці не пощастило — природа обділила її красою. «З такою зовнішністю важко заміж вийти», — зітхав батько.
Рідке волосся, великий ніс, випинаючі зуби, маленький підборіддя та проблемна шкіра, схильна до запалень. Попри зовнішність, характер у Соломії був лагідний, добрий і чуйний.
Здавалося, вона зовсім не переймалася своєю зовнішністю. Але це лише здавалося. Вона чудово розуміла, що негарна. Що ж робити?
— Нічого, донечко, щастя не в красі. Для кожної людини Бог створив пару. І в тебе буде любов і родина. Головне — душа, а вона в тебе добра. Хто розгледить — той і полюбить, — говорила мама.
Але душу треба розгледіти, а на Соломію ніхто не звертав уваги. Так, ковзали поглядом. Хлопці віддавали перевагу гарним дівчатам з ляльковими обличчями.
Соломія обрала психологію. Тут краса не потрібна, навіть навпаки — не відволікає і не заважає щирості. Вона ж приваблювала до себе справжністю, співчуттям і вмінням слухати. Незабаром вона стала затребуваним психологом. Батьки допомогли купити квартиру. І все було добре, тільки ось із особистим життям не складалося.
Одного разу до неї на прийом чоловік привів дорослу доньку. Вона важко переживала розлучення з чоловіком і потребувала допомоги психолога. Гарна дівчина всім виглядом показувала, що зробила батькові послугу, прийшовши на консультацію. Але після двох сеансів вже сама поспішала до Соломії. Її батько зайшов подякувати.
— Змінилася Олечка, ожила, повірила в себе. Давно її не бачив такою. Посміхається, знову цікавиться життям. Усе завдяки вам. Ви чарівниця, — сипав компліментами. — Не відмовите пообідати зі мною.
— Я ж виховував Олечку сам. Дружина кинула нас із донькою, поїхала з коханцем до Канади. Я більше не одружувався. Боявся, що Олечці буде погано. Дуже балував її, каюсь. Тепер вона виросла, а я так і залишився сам. Сподіваюся, вона знову вийде заміж і подарує мені онуків, — відкрився Юрій Ярославович, Олин батько, у ресторані за вечерею.
— Ви дуже добре виглядаєте, і точно зустрінете гарну жінку. Ви любите доньку і розумієте жіночу натуру, — відповіла Соломія.
— А ви? Чи міг би я вас зацікавити? — раптом запитав він.
Вона не знала, що відповісти. До такого повороту розмови не була готова й збентежено опустила очі. Юрій сприйняв це по-своєму.
— Не думайте, у мене серйозні наміри. У моєму віці нема часу на довгі залицяння. Ви мені дуже подобаєтесь. Я забезпечений, ви ні в чому не будете потребувати. Не поспішаю, подумайте, — сказав він на прощання.
Вона нічого не відповіла. А за нагоді розповіла мамі.
— Й думати нічого, — схвалила мама.
— Але я його не люблю, — вагалась Соломія.
— Любов минає. Думаєш, ми з твоїм батьком любимо одне одного після стількох років шлюбу? Усе було у нашому житті. До розлучення й не раз дійшло. Усе було й минуло. Разом жити легше, ніж самій.
Соломія замислилася. Що чекає її попереду? Самотня старость? Молоді й гарні — не для неї. Розведені й зневірені чоловіки — ось її доля з такою зовнішністю. А Юрій Ярославович приємний і серйозний чоловік, хоч і значно старший. І вона погодилася.
Візажисти постаралися, і на весіллі Соломія виглядала чудово. Наречений пишався молодою та успішною нареченою.
Він виявився гарним чоловіком. Ставився до неї з ніжністю й розумінням. Називав її Соломійкою й ніяк інакше. Жили вони тихо й спокійно. Прийде Соломія з роботи втомлена й змерзла, а чоловік уже несе їй склянку теплого молока, ноги пледом укриє, оточить турботою й ласкою. Чого ще бажати?
Прийшла до Соломії на прийом колишня однокласниця. Однією з найкрасивіших у класі була, хлопці за нею юрбами бігали. Двох дітей народила від різних чоловіків. Закохалася, вийшла заміж за третього, а він докоряє їй минулим, ревнує, дітей не любить і живе за її рахунок. Вигнати? Та кому вона потрібна з двома дітьми? Тим більше що вагітна третьою. От і не знає, що робити.
Ось так. Зовнішня краса ще не запорука щасливого життя. Тож Соломії ні на що скаржитися. Чоловік любить, пилинки з неї здуває. Чого ще для щастя треба? Діти? Дітей вона хотіла. Але боялася, що народиться такою ж негарною, як і вона. Та й не виходило в них із чоловіком.
І все було добре, але через три роки Юрій Ярославович захворів. І так серце підводило, а тут ще й онкологію знайшли. Як могла, Соломія підтримувала, заспокоювала чоловіка. Але він не міг, не хотів змиритися з діагнозом. Став вибагливим і дратівливим, особливо коли накатували напади депресії.
Спочатку операція, потім нескінЮрій Ярославович помер, але перед смертю встиг побачити, як його синчик сміється сонячним італійським сміхом.
