— Що ти взагалі тям із готування! — різко кинула Ганна Іванівна, вихоплюючи у невістки Олени з рук каструлю. — Варити пшоняну кашу — це ціле мистецтво!
Олена стояла посеред власної кухні й не вірила власним очам. Три дні тому свекруха переїхала до них «на час ремонту» і встигла вже перевернути їхнє життя догори дриґом.
— Ганно Іванівно, — тихо промовила Олена, — це моя кухня. Я сама вирішую, що готувати.
— Твоя? — усміхнулася свекруха. — А хто купував квартиру? Мій син! Отже, і я тут господиня не менша за тебе!
В цю мить щось усередині Олени обірвалося.
У свої сорок два вона звикла поступатися. Робота в дитячому садку навчила її терпіння. Але те, що коїлося в її домі, переступало всі межі.
Ганна Іванівна з’явилася в неділю з трьома величезними сумками.
— Доведеться мені у вас пожити тиждень-другий, — бадьоро заявила вона.
Олексій, чоловік Олени, як завжди, коли справа стосувалася матері, перетворився на безвольну ляльку.
— Звісно, мамо, влаштовуйся.
І почалося. Ганна Іванівна перепрала всю білизну, переставила меблі, викинула половину кімнатних квітів — «пилесосники». На другий день взялася за кухню, позбувшись усіх «заморських» спецій. Олексій мовчав.
— Та годі тобі, потерпи трохи, — сказав він дружині. — Вона ж моя мати. І досвіду в неї більше.
У цю секунду Олена зрозуміла — розраховувати їй ні на кого.
А вранці сталось те, що стало останньою краплею. Олена прокинулася від запаху гару. Вискочивши на кухню, вона побачила, що на плиті димиться каструля, а Ганна Іванівна стоїть біля вікна і балакає по телефону.
— Ганно Іванівно! У вас щось горить!
— Ой, та годі, — махнула рукою свекруха.
Олена сама кинулася до плити. Каструля була безнадійно зіпсована.
— Це ж моя улюблена каструля!
— Ну й що? Зате каша вийшла справжня, з скоринкою!
У цю мить на кухню увійшов Олексій.
— Що тут коїться?
— Та ось твоя дружина кричить через якусь каструлю, — поскаржилася Ганна Іванівна.
— Олено, — втомлено сказав Олексій, — не треба так реагувати. Мама намагається для нас.
І тоді щось у Олені зламалося. Вона подивилася на чоловіка, на свекруху, на зіпсовану каструлю.
— Знаєте що, — сказала вона тихо, але дуже чітко, — з мене досить. Ганно Іванівно, якщо ви тут господиня, то й готуйте самі. І прибирайте. І прайте. А я йду до магазину.
— Ти що робиш? — збентежено спитав Олексій.
— Те, що мала зробити три дні тому. Захищаю свій дім. А ви, Ганно Іванівно, можете жити тут. Але за МОЇМИ правилами. Це МІЙ дім, і тут господиня — Я.
— Та як ти смієш! — обурилася свекруха. — Олексію, ти чуєш?
— Чую, — несподівано спокійно сказав Олексій. — Знаєш, мамо, Олена права. Це її дім, і вона має право встановлювати тут правила.
Ганна Іванівна роззявила рота від подиву.
— Але ж я твоя мати!
— Саме тому ти маєш поважати мою дружину і мій вибір, — твердо сказав Олексій.
Наступні кілька днів минули в напруженій тиші. Ганна Іванівна ходила з ображеним виглядом, але правила Олени дотримувалася. Через тижденьІ коли вона пішла, Олена зрозуміла, що іноді найважчий крок — це саме той, який повертає тобі себе.
