— Та що ти тямієш у готуванні! — різко кинула Ганна Іванівна, вириваючи з рук невістки Оленки каструлю. — Гречану кашу варити — це ціле мистецтво!
Оленка стояла посеред власної кухні й не вірила очам. Три дні тому свекруха переїхала до них «на час ремонту», а вже встигла перевернути їхнє життя догори дригом.
— Ганна Іванівно, — тихо промовила Оленка, — це моя кухня. І я сама вирішую, що готувати.
— Твоя? — усміхнулася свекруха. — А хто квартиру купував? Мій син! Отже, і я тут господиня не менше за тебе!
У цю мить щось усередині Оленки обірвалося.
У свої сорок два роки вона звикла поступатися. Робота у дитячому садку навчила її терпінню. Але те, що відбувалося в її домі, переходило всі межі.
Ганна Іванівна з’явилася в неділю з трьома величезними сумками.
— Доведеться мені у вас пожити тиждень-другий, — бадьоро заявила вона.
Олег, чоловік Оленки, як завжди, коли справа стосувалася матері, перетворився на безмовну марионетку.
— Звичайно, мам, влаштуйся.
І почалося. Ганна Іванівна перепрала всю білизну, переставила меблі, викинула половину кімнатних квіток — «пилососники». На другий день взялася за кухню, викинувши всі «заморські» приправи. Олег мовчав.
— Та годі тобі, потерпи трохи, — сказав він дружині. — Вона ж моя мати. І досвіду в неї більше.
У цю секунду Оленка зрозуміла — розраховувати їй ні на кого.
А вранці сталося те, що виявилося останньою краплею. Оленка прокинулася від запаху гару. Вибігши на кухню, вона побачила, що на плиті димиться каструля, а Ганна Іванівна стоїть біля вікна й балакає по телефону.
— Ганна Іванівно! У вас щось горить!
— Ой, та годі, — махнула рукою свекруха.
Оленка сама кинулася до плити. Каструля була безнадійно зіпсована.
— Це ж моя улюблена каструля!
— Ну й що? Зате каша вийшла справжня, зі скоринкою!
У цю мить на кухню зайшов Олег.
— Що тут відбувається?
— А от твоя дружина кричить через якусь каструлю, — пожалілася Ганна Іванівна.
— Оленко, — втомлено сказав Олег, — не треба так реагувати. Мама для нас старається.
І тут щось у Оленці зламалося. Вона подивилася на чоловіка, на свекруху, на знищену каструлю.
— Знаєте що, — промовила вона тихо, але дуже чітко, — з мене досить. Ганна Іванівно, якщо ви тут господиня, то й готуйте самі. І прибирайте. І прайте. А я йду до магазину.
— Ти що робиш? — здивовано спитав Олег.
— Те, що мала зробити три дні тому. Захищаю свій дім. А ви, Ганна Іванівно, можете жити тут. Але за МОЇМИ правилами. Це МІЙ дім, і тут господиня — Я.
— Та як ти смієш! — обурилася свекруха. — Олежку, ти чуєш?
— Чую, — несподівано спокійно сказав Олег. — Знаєш, мам, Оленка права. Це її дім, і вона має право встановлювати тут правила.
Ганна Іванівна роззявила рота від подиву.
— Але ж я твоя мати!
— Саме тому ти маєш поважати мою дружину та мій вибір, — твердо сказав Олег.
Наступні кілька днів пройшли у напруженій тиші. Ганна Іванівна ходила з обраПройшло ще кілька тижнів, і коли Ганна Іванівна зателефонувала з проханням повернутися, Оленка лише посміхнулася й сказала: “Приходьте в гості – за нашими правилами”.
