Оригінальний текст вже український, але я його адаптую, змінюючи імена, місця та додаючи більше українського колориту.
—
Іди до мене…
Оксана терпіти не могла своє тіло. З дитинства вона була повненькою і дуже заздрила струнким однокласницям. Скільки б вона не намагалася схуднути, жодна дієта не допомагала.
— Годі себе мучити. Їж нормально. Кому треба, той тебе полюбить, неважливо, худенька ти чи ні. Люблять не за зовнішність, а за душу, — заспокоював її тато. — Мама теж ніколи не була худорлявою, але це мене не зупинило. Жінка має бути м’якою і затишною.
— Тобі легко казати. Ти можеш їсти цілий торт і не погладшати. Чому я не пішла в тебе? — скаржилася Оксана.
— А чого це ти раптом вирішила схуднути? Закохалася? — підловила мама.
Оксана опустила очі.
— Я теж у школі в когось була закохана, страждала. А йому подобалась інша — найкрасивіша. А потім закінчили школу, я перестала його бачити — і відпустило. А через років п’ять зустріла його на вулиці. І знаєш що? Зраділа, що в нас нічого не вийшло.
— Чому? — зацікавилась Оксана.
— Він одружився з тією дівчиною. Але вона постійно вимагала грошей на сукні, а він заробляв мало. В результаті вкрав велику суму, його посадили. Вийшов з тюрми зовсім іншим. Дружина пішла, на роботу не брали — він запив. А спочатку все ж так гарно починалося… — мама зітхнула.
— У нас з татом теж було нелегко, особливо коли ти народилася. Але якось викрутилися. Тому якщо хтось тебе не вибере — може, це й на краще. Не твоє, значить.
— А якби він тоді обрав тебе? Може, і не став би злодієм, — міркувала Оксана.
— Він не міг мене обрати. Йому подобались тільки стрункі та красиві. А якби й обрав — зраджував би. Та й розійшлися б все одно. Але тоді б я не зустріла тата, — усміхнулась мама. — Усе, що не робиться — на краще.
— Але я все одно хочу схуднути, — вперто сказала Оксана.
Весь вечір вона шукала в інтернеті дієти, розглядала фото жінок «до» і «після». Якщо в них вийшло — вийде й у неї.
Вранці Оксана прокинулась, потягнулась і зиркнула на годинник. Ще можна полежати. Але тут згадала: учора вона вирішила почати нове життя. Підійшла до вікна — небо в хмарах, зараз піде дощ. «Може, відкласти нове життя на завтра? Ні, — вирішила вона, — інакше так і залишусь у вічних планах». І рішуче надягла спортивний костюм.
На вулицях міста було пусто. І добре — ніхто не побачить. Оксана побігла трусцем.
Незабаром їй стало важко дихати, у боці закололо, а по спині котилися краплі поту. Вона зупинилася, щоб перевести подих, потім розмахнула руками, як вітряк, і побігла назад. Нічого, звикне.
Але наступного ранку боліли всі м’язи. Переборюючи біль, Оксана знову вийшла на пробіжку. Додому повзла, як равлик.
— Ти звідки така мокра? — запитала мама, коли донька зайшла до квартири.
— Бігала.
— Вирішила спортом зайнятися? Молодець. У мене завжди сили волі не вистачало. Втомилась? Іди в душ, снідатимеш, а то запізнишся.
— Тільки каву вип’ю, паляниць не буду, — твердо сказала Оксана.
— Як знаєш. Але мені здається, не варто так різко починати. Перед довгою дистанцією треба розганятися поступово, а то не вистачить сил, — лагідно докорила мама.
— Молодець, — тато похлопав доньку по плечу. — Поважаю твоє упертство.
— Ти що, теж на дієту сів? На кого ж я тоді пекла? — засмутилась мама.
— Не хвилюйся. Я й за Оксану поїм, — підморгнув він, відкусив великий шматок паляниці й із задоволенням жував.
Оксана ковтнула слину. Подумала, що одна паляничка не зашкодить. Але все ж випила каву і пішла.
— Тепер буде себе морювати, — зітхнула мама.
Що відповів тато, вона вже не чула.
З часом Оксана втяглася, збільшила дистанцію. Одного разу помітила, що штани стали вільнішими. Підбігла до дзеркала — але зміни були неочевидні.
Якось її обігнали дві дівчини — стрункі й швидкі, як сарни. Одна з них, пробігаючи, кинула: «Ось чому так слизько — жир із товстухи капає». І зареготала. Друга зробила винуватий вираз обличчя й вибачливо посміхнулась.
Ні, у неї нічого не вийде. Може, спробувати танці? Кажуть, вони теж допомагають. І Оксана записалася на курси для початківців.
Голод мучив її до запаморочення. Проходячи повз шкільну їдальню, вона прискорювала крок. На танцях у роздягальні почула, як дівчата назвали її «корівкою». Було так болюче. Чекала, поки всі вийдуть, і лише тоді переодягнулась.
Мама хвилювалася, що донька не їсть, і підсовувала зайву котлету чи шматок сиру. Оксана відмовлялася й бігала ще завзятіше.
До випускного вона таки помітно схудла. Ще далеко до ідеалу, аІ коли Юра знову взяв її за руку на весняному березі Дніпра, вона зрозуміла, що найкраща дієта — це бути коханою без умов.
