**Щоденниковий запис:**
Пролунав дзвінок, і мене розбудив настирливий сигнал. Витягнувши телефон, я здивовано подивилася на екран двоюрідна сестра Ярина, з якою ми не спілкувалися більше двох років, дзвонила посеред ночі.
Спиш? Яка ти щаслива А я ось плачу без перерви
Так, сплю, адже зараз пів на третю ночі, пробурчала я, дивлячись на годинник.
Якщо спиш так спокійно, значить, ще нічого не знаєш? загадково продовжила вона.
Ярино, може, до суті? зітхнула я. Раніш треба вставати.
Поспиш потім. У нас лихо в родині! оголосила вона так, ніби це я була винна.
Яке лихо? серце стиснулося від думки про маму.
Дядько Борис сьогодні помер Несподівано. Тітка Оля в шоці. Грошей немає. Треба збирати на допомогу. Завтра з братом їдемо в село. Ти з нами?
Ні, не зможу. Приїду лише на панахиду.
Тоді перекажи гроші, ми передамо тітці, наполéгла Ярина. Сім тисяч гривень.
Я ввела суму в додаток і, не роздумуючи, відправила кошти. Спогад про дядька не викликав жалю після смерті батька його родичі відвернулися від нас, мовляв, ми більше не рідня. Та все ж вважала нечемним не допомогти.
Ніхто мені не подзвонив. Ярина відразу забула про моє існування. Кілька разів намагалася дізнатися про день панахиди, але вона не брала трубку. Лише через спільних знайомих вдалося зясувати деталі.
Тітка Оля зустріла мене кислою міною, немов моя поява дратувала її більше, ніж смерть чоловіка.
Приїхала Хто тебе кличéв? Краще б грошей надіслала, відрізала вона.
Я переказала сім тисяч, відповіла я.
Дивно, але нічого такого не бачила, зневажливо скривилася тітка.
Я віддала гроші Ярині
Ось ще! вона схрестила руки. Вона з Артемом принесли лише тисячу. Пятсот від кожного. Про тебе й мови не було.
Я не розумію озирнулася, шукаючи сестру.
Ярина зникла. Знайшла її біля хáтки.
Ти передала гроші тітці? Де мої сім тисяч? вимагала пояснень.
Ну, передала, буркнула вона.
Вона сказала, що гроші тільки від тебе й Артема
Бреше, байдуже махнула рукою Ярина.
Ти віднесла тисячу?
Так.
Це було за нас двох, не за трьох!
А хто за бензин платив? Пятсот гривень це ж нічого!
Сім тисяч за двісті кілометрів? І чому я повинна фінансувати твої поїздки? спалахнула я.
Хочеш, щоб я повернула? з єхидством засміялася вона.
Так!
Не зараз, перекажу пізніше.
Ярина підняла ніс і пішла геть.
Більше не хотілося залишатися в цьому домі. Викликала таксі та поїхала.
Тиждень потому мати, ридаючи, подзвонила:
Доню, правда, що ти дала гроші на похóрони, а потім забрала?
Я віддала, але нічого не забирала.
Тітка Оля розповідає по селу, ніби ти підняла скандал через гроші.
Мамо, це неправда!
Я розказала, як було насправді.
Ярина нікрáзи не повернула мені ті гроші.
Вона забрала їх у тітки, а потім розповіла, що це ти вимагала! Що за нахабство! Нехай вони їм кісткою в горлі стануть! вибухнула мати.
Спершу хотіла подзвонити Ярині, але вирішила зберегти нерви.
Через кілька місяців вона знайшлася знову.
Встановлюємо памятник дядькові. Твоя частка тисяча.
Ні, не дам більше жодної копійки!
Оце ставлення до родини! з псевдообра́зою скрикнула вона.
Я теж не очікувала, що мене обдурять, а потім ще й обмовлятимуть.
Про що ти?
Ти забрала гроші в тітки, не повернула мені, а потім звела все на мене! Думаєш, я ще раз підставлюся? Коли після смерті тата ви заявили, що ми більше не рідня, тоді й не варто було чекати від мене допомоги!
Заблокувала номер. Набридло.
