Таємниці на виду
Одного похмурого вечора, розбираючи старі речі в батьківському домі, Марійка натрапила на розмову, що перевернула її життя. Вона сиділа у своїй кімнаті, коли з кухні долинув тривожний голос матері:
— Марійко, може, повернешся до нього? Ну що ти, справді, все кинула та й поїхала?
— Мамо, я ж казала, це тимчасово, — втомлено відповіла Марійка. — Жильці скоро виїдуть з дідової квартири у Львові, я туди переїду. Не хочу вам заважати.
— Як же заважати, доню? — голос матері тремтів. — Жили ви з Олесем, усе було добре. Ну, не пив, не гуляв. Що тобі ще треба? Навчіться підлаштовуватись один до одного, не перший рік разом!
Марійка гірко посміхнулася, дивлячись у вітряне вікно. Вона відчувала, як всередині росте буря. Як пояснити матері, що її шлюб був ніби життя під пильною увагою всіх довкруги?
— Мамо, ти не знаєш, як я жила всі ці роки, — почала вона, і голос затремтів від прихованих емоцій. — Ти завішуєш штори на ніч? А у спальні ви з татом удвох чи з юрбою сусідів? А якщо вам схотілося чогось особистого, про це знає весь під’їзд? Ні? А у нас саме так! Я ніби живу в акваріумі, де кожен мій крок, кожен подих — на виду. Не здивуюсь, якщо весь район знає, якого кольору моя білизна або… — вона завагалася, — чим ми з Олесем займалися вночі. І ти думаєш, це нормально?
Мати мовчала, вражена. Марійка продовжила, не в силách зупинитися:
— А знаєш, хто всьому району розповідає? Мій чоловік! Той самий, від якого я пішла й до якого не повернуся. Він не вміє тримати язика за зубами! Я прошу: «Олесь, це тільки між нами», а через годину всі в курсі. Він дивиться невинно й каже: «Ну я ж по секрету, що тут такого?» — Марійка зціпила кулаки. — Востаннє він влаштував скандал, кричав, що так звик, що його мама не зі зла, просто переживає. А навіщо, скажи, його мамі знати, у який день ми планували зачати дитину?!
Мати схрипнула, прикривши рот рукою.
— Так, мамо, саме так і було! — Марійка майже кричала. — Дзвонить мені його мати й питає, як все пройшло, каже, ніби хвилюється за онуків. Навіть до знахарок ходила, трави мені підкладала через Олеся, щоб він у чай підсипав! Це була остання крапля. Я не можу так жити! Іду вулицею, а люди посміхаються, ніби знають, що ми вчора робили. У мене вже параноя! Його мати дзвонить і «турботливо» питає, чи стою я на голові після… ну, ти зрозуміла. Сил більше нема!
Марійка замовкла, важко дихаючи. Мати дивилася на неї з жахом, не знаючи, що відповісти.
— А сюрприз? — продовжила Марійка тихіше. — Зробити сюрприз неможливо. Він усе розтолочить! Подарує мені щось, а я вже місяць як від сусідки знаю, що він збирається купити. Хороший він, так, не п’є, не курить, роботящий. Але цей його язик… Я не можу, мамо.
Батько, зазвичай мовчазний, раптом встряв у розмову:
— Годі, жінко, чіплятися до доньки! — його голос був твердим. — Сказала, не може — значить, не може. Хто її підтримає, як не ми? Живи, доню, скільки треба.
Він повернувся до Марійки, пом’якшивши тон:
— Знав я таких, як твій Олесь. У нас у бригаді був один, звали його Балакун. Жодної таємниці йому не довіриш — усе рознесе. Говорив, що вся його родина така, від батька успадкував. Може, й брехав, хто його знає. Але жити з таким — каторга.
Марійка подякувала батькові очима й пішла до своєї кімнати. Вона любила свій затишний будиночок, де все було облаштовано з теплотою. Але жити з Олесем, чия балакучість руйнувала будь-яку приватність, було нестерпно.
У двері постукали. Мати увійшла, мнучи поділ фартуха.
— Марійко, ти справді на розлучення подаси?
— Мамо, дай мені подумати, — зітхнула Марійка. — Але, найімовірніше, так. Він не зміниться.
— А раптом він виправиться? — з надією запитала мати.
— Не виправиться, — різко відповіла Марійка. — Думаєш, мені легко?
Мати пішла, а Марійка лягла на ліжко й пустила сльози. Вона не очікувала, що її шлюб з Олесем, таким привабливим, надійним і добрим з першого погляду, закінчиться так. Ще до весілля були попередження: одного разу вони ночували на дачі, а потім усі сусідки почали вітатися з нею, посміхатися, кликати ласкавими іменами. А свекруха якось обмовилася, що сучасні дівчата «гульвіси», а Марійка — «добра, чиста». Через роки, у запалі сварки, свекруха кинула, що знала про її невинність ще до весілля.
— Ти розповів своїй матері?! — кричала тоді Марійка.
— Ну і що? Вона так раділа! — відповів Олесь, не розуміючи її люті.
Це був переломний момент. Марійка зрозуміла, що більше не витримає.
Минуло три місяці. Марійка переїхаОдного ранку, коли вона йшла на базар, Олесь підійшов до неї і просто мовив: «Прости, Марійко, більше нічого не буде таким, як раніше».
