**Щоденник нездійснених мрій**
Соня сиділа у затишній кав’ярні у серці Львова, навпроти своєї подруги Оксани. Та, помішуючи каву, уважно дивилася на неї, немов намагаючись розгадати загадку.
— Ти сьогодні якась дивна, — Оксана прищурилася. — Ну, говори, що трапилося?
— Олег зробив мені пропозицію, — тихо сказала Соня, але в її посмішці прослизнула гіркота.
— Серйозно? Нарешті! — Оксана аж здригнулася, але тут же нахмурилася. — А де ж твоя радість? Ти ж стільки років чекала!
— Я відмовила йому, — голос Соні задрожав, і вона відвела погляд.
— Що?! — Оксана ледь не розлила каву. — Та ти ж мріяла про це! Олег стільки років був поруч, а ти… Нащо?
— Після того, що він зробив, я не могла інакше, — загадково відповіла Соня, її очі потьмяніли від спогадів.
— Що він зробив? — Оксана подалася вперед, не в змозі вгамувати цікавість.
Соня глибоко зітхнула, збираючись із думками, і почала розповідати. Оксана слухала, затамувавши подих, не вірячи вухам.
Соня завжди уявляла кохання як кадри з романтичного фільму: квіти, запальні визнання, готовність віддати все заради коханого. Вона бачила себе героїнею, чиє життя — вічне свято почуттів. Ці образи, навіяні фільмами та книжками, стали для неї єдиним сценарієм кохання.
Але життя виявилося складнішим. Молода Соня, сповнена ілюзій, вчилася кохати на власних помилках, закохуючись і розлучаючись. Її театральність, глибоко вкорінена в душі, надавала кожному роману драматичного забарвлення.
Першому своєму чоловікові Соня присвятила чотири роки. Їй було лише вісімнадцять, коли вони познайомилися. Наївна, закохана, вона вперше опинилася поруч із чоловіком і вчилася будувати стосунки. Але її палкі почуття розбивалися об його холодність. У них були різні уявлення про кохання, і близькості, якої так жадала Соня, не сталося.
Вона вирішила піти, але не просто так — їй потрібен був гарний фінал, як у кіно. Соня оголосила, що їй терміново потрібно на море, самій, «розібратися в собі». Він не заперечував, адже вони не жили разом, лише зустрічалися.
На вокзалі він провожав її, не підозрюючи про її план. За хвилину до відправлення потяга Соня, стоячи в тамбурі, випалила:
— Я йду від тебе.
— Як? Чому? — здивувався він.
— Так буде краще, — кинула вона і зникла у вагоні.
Потяг рушив. Він побіг за вагоном, кричачи:
— Соню! Я тебе люблю! Виходи за мене!
Вона виглянула і холодно відповіла:
— Ніколи!
Так, з кінематографічною д**Щоденник нездійснених мрій**
Соня сиділа у затишній кав’ярні у серці Львова, навпроти своєї подруги Оксани. Та, помішуючи каву, уважно дивилася на неї, немов намагаючись розгадати загадку.
— Ти сьогодні якась дивна, — Оксана прищурилася. — Ну, говори, що трапилося?
— Олег зробив мені пропозицію, — тихо сказала Соня, але в її посмішці прослизнула гіркота.
— Серйозно? Нарешті! — Оксана аж здригнулася, але тут же нахмурилася. — А де ж твоя радість? Ти ж стільки років чекала!
— Я відмовила йому, — голос Соні задрожав, і вона відвела погляд.
— Що?! — Оксана ледь не розлила каву. — Та ти ж мріяла про це! Олег стільки років був поруч, а ти… Нащо?
— Після того, що він зробив, я не могла інакше, — загадково відповіла Соня, її очі потьмяніли від спогадів.
— Що він зробив? — Оксана подалася вперед, не в змозі вгамувати цікавість.
Соня глибоко зітхнула, збираючись із думками, і почала розповідати. Оксана слухала, затамувавши подих, не вірячи вухам.
Соня завжди уявляла кохання як кадри з романтичного фільму: квіти, запальні визнання, готовність віддати все заради коханого. Вона бачила себе героїнею, чиє життя — вічне свято почуттів. Ці образи, навіяні фільмами та книжками, стали для неї єдиним сценарієм кохання.
Але життя виявилося складнішим. Молода Соня, сповнена ілюзій, вчилася кохати на власних помилках, закохуючись і розлучаючись. Її театральність, глибоко вкорінена в душі, надавала кожному роману драматичного забарвлення.
Першому своєму чоловікові Соня присвятила чотири роки. Їй було лише вісімнадцять, коли вони познайомилися. Наївна, закохана, вона вперше опинилася поруч із чоловіком і вчилася будувати стосунки. Але її палкі почуття розбивалися об його холодність. У них були різні уявлення про кохання, і близькості, якої так жадала Соня, не сталося.
Вона вирішила піти, але не просто так — їй потрібен був гарний фінал, як у кіно. Соня оголосила, що їй терміново потрібно на море, самій, «розібратися в собі». Він не заперечував, адже вони не жили разом, лише зустрічалися.
На вокзалі він провожав її, не підозрюючи про її план. За хвилину до відправлення потяга Соня, стоячи в тамбурі, випалила:
— Я йду від тебе.
— Як? Чому? — здивувався він.
— Так буде краще, — кинула вона і зникла у вагоні.
Потяг рушив. Він побіг за вагоном, кричачи:
— Соню! Я тебе люблю! Виходи за мене!
Вона виглянула і холодно відповіла:
— Ніколи!
Так, з кінематографічною драмою, закінчилася її перша любов.
Через рік почалися нові стосунки — з програмістом Ігорем. Він був галантний, як герой романтичних стрічок: квіти, подарунки, поїздки. Поряд із ним Соня почувалася захищеною, а погляди перехожих, здавалося, були сповнені заздрощів. Ігор познайомив її з батьками, возив у відпустку, обсипав подарунками. Два роки все йшло до весілля, і Соня вже бачила себе його дружиною.
Але одного дня Ігор повідомив, що його переводять до іншого міста. І додав, мрійливо усміхнувшись:
— Уяви, ми одружимося, ти будеш чекати мене вдома з дітьми, готувати мій улюблений борщ…
Соня похолола. Картина сімейної рутини, яку він намалював, була далекою від її мрії про вічну романтику.
— Навряд чи, — різко відповіла вона. — Я терпіти не можу борщ.
Вона розвернулася і майже побігла геть, уявляючи, як її хустка розвівається на вітрі, а Ігор дивиться їй у слід із розбитим серцем.
Після цього у Соні було чимало залицяльників, але ніхто не затримувався довго, поки вона не зустріла Олега. Їхній роман швидко переріс у спільне життя. У них народився син, і Соня була впевнена, що хоче стати його дружиною. Олег був надійний, піклувався про неї та сина, але романтики в ньому було замало.
Соня чекала пропозиції, але роки йшли, а Олег не поспішав. П’ять років спільного життя, син підростав, а персня на пальці все не було. Усередині Соні росло роздратування. Вона змінилася — з романтичної дівчини перетворилася на жінку, готову боротися за свої мрії.
Вона пробувала все: бути ніжною, маніпулювати, провокувати — аби Олег зрозумів, як важливо для неї заміжжя. Але він ніби не помічав її натяків. У якийсь момент Соня подивилася на своє життя інакше: Олег не цінує її, не дорожить, лише уявляє коханим. Справжнє кохання має бути яскравим, палким, а він навіть не кличе її заміж!
Образа переросла в бажання помститися. Не просто піти, а зробити це так, щоб він відчув її біль. Вона вирішила, що її помста буде холодною й продуманою.
Момент настав через п’ять років. Олег несподівано запросивЗакривши щоденник, вона зрозуміла, що її ідеальне кохання завжди було тінішим, ніж справжнє життя.
