Дім для синів
Микола був із тих чоловіків, що йому все під силу. Збудував хату, виростив двох синів, а на городі посадив чимало дерев. Одним словом, не марно прожив віку.
Хату ставив сам, своїми руками, на околиці міста. З часом провів газове опалення, воду підвів. Все облаштував, як у міській квартирі, навіть ванну поставив. Тільки простору тут більше, і немає надокучливих сусідів.
Дружина, розумна та гарна, все встигала: і нагодувати, і в хаті прибрати, і за городом доглянути. Микола завжди їй допомагав. Росли в родині два сини, із різницею у п’ять років. Живи та радій.
Та несподівано дружина важко захворіла та померла, коли молодший син ще в четвертому класі вчився. Довго Микола сумував, та взяв себе в руки, не запив. Важко було самому – жіночої руки не вистачало. Але про одруження навіть не думав.
Вони із дружиною завжди мріяли, щоб діти здобули добру освіту, досягли успіху, зробили кар’єру. Все для цього робили. Старший Олексій закінчив школу та вступив до університету. Одружиться – і буде в домі господиня. Микола пишався старшим сином. Молодший до наук не дуже тяжів, зате допомагав батькові у всьому.
На четвертому курсі Олексій справді одружився.
— Місця багато. Я ж для вас хату будував. Нащо вам у багатоповерхівці жити? І сусіди чутимуть, і затоплять, і опалення чекати доведеться. А тут самі собі господарі. — Скільки Микола не намагався відмовити молодих витрачати гроші на оренду, нічого не вийшло.
Марічка, молода дружина старшого сина, категорично відмовилася жити в приватному будинку, да ще й із свекром. А Олексій у всьому їй потакав – кохав. Попечалився Микола та змирився. Нехай живуть, як хочуть.
— Ти ж хоча б приведи дружину до хати. Для кого я її будував? — казав він молодшому синові.
— Мені ще рано про весілля думати, — відмахувався той.
Робив Микола восени запаси, віддавав половину старшому. А той неохоче приймав: “Марічці соромно, адже вона не садила, не збирала, не закатувала.”
— Я ж не стороннім віддаю, а дітям. Нехай не соромляться. Берете і їсте, а то й справді ображуся, — говорив Микола, передаючи синові велику сумку. — З’їсте – ще дам.
Молодший син закінчив школу, але вчитися далі не захотів – пішов до армії.
Якось завітав до батька старший син. Розмова не клеїлася, ходив Олексій навколо да бВрешті-решт, Микола зрозумів, що діти, як і дерева, ростуть за своїми законами, і неможливо змусити їх давати тіні саме там, де бажає батько.
