Теплий вечір кохання
Віталій і Соломія щойно повернулися з супермаркету. Завантажені пакетами, вони занесли їх на кухню та почали розбирати. Віталій, весь у справі, раптом різко обернувся до Соломії і з легенькою посмішкою промовив:
— Соломійко, іди, відпочинь. А я приготую щось особливе… Своє фірмове. Жарке!
— Ти вмієш готувати жарке? — Соломія завмерла, розкривши рота від здивування.
— Ну так, а чого тут такого? — щиро здивувався він.
— Та ні… Просто… — Соломія раптом сховала обличчя в долонях і заплакала. Беззвучно, але важко, ніби через край прорвався цілий водоспад почуттів.
Віталій збентежено підійшов ближче, сів поруч.
— Соломійко, ти чого?.. Щось трапилося?
Вона не одразу змогла відповісти, але потім, витираючи сльози, прошепотіла:
— Ніхто… за всі останні роки… не готував для мене жарке. Ані разу. Мама колись, давно… А потім — лише я сама, завжди для когось. А він… Дмитро… лише їв, пив, гуляв… А я все тягла…
Віталій опустив очі. Він знав, що Соломія нещодавно розлучилася. І знав, як їй важко.
Розлучення з Дмитром було неминучим. Він піш у загул напередодні сімейної відпустки, не з’явився на вокзалі, де його чекали дружина та син. Тоді Соломія зрозуміла: все. Досить. Більше терпіти не можна.
Спочатку було полегшення. Ніч без грюкання дверей й п’яних розмов на кухні. Без гудіння холодильника о третій ночі. Без смердючих перегаром друзяк. Тиша й свобода. Але вже за півроку ця тиша стала дзвінкою. Вона давила.
Так, у Соломії був син Данилко, була робота, були вірні подруги. Але не було головного — плеча поряд. Участі. Тепла.
У пошуках виходу вона звернулася до брата Тараса:
— Може, в тебе є хтось порядний?.. Без гулянок і в душу не ліз би брудними чобітьми.
Тарас зрадів:
— Є один. Віталій. Він простий, але надійний. Не красень, але людина добра. Повір, поганого не пораджу.
На першій зустрічі Віталій здався Соломії занадто простим. Худий, високий, із рисами обличчя, далекими від журнальних стандартів. Невибагливий, але… очі в нього були добрі. Справжні.
«Звикнеш — покохаєш», — подумала вона і вирішила спробувати. Гірше вже не буде.
Перші побачення були стриманими, навіть трохи ніяковими. А потім Віталій раптом зник. На тиждень. Соломія вирішила — не сподобалася. Засмутилася, навіть образилася. А він раптом з’явиІ раптом він повернувся — з теплим пиріжковим пахучим хлібом у руках, мов казковий рятівник із давньої дитячої мрії.
