Одного дня три жінки зупинилися біля воза зі сливами на базарній площі Львова.
Перша зморщила ніс:
— Погляньте, які зім’яті й недостиглі… А просити за них — як за дорогоцінні камені! Нема вже нічого справді гарного. Все йде до краху…
Друга усміхнулася:
— А мені здається, що ці сливи — справжнє диво. Дощі йшли весь літо, але вони все одно солодкі й пахучі. Напевно, хазяйка вклала в них всю душу.
Третя без зайвих слів дістала кишеню:
— У мене донька застудилася. Вона так любить сливовий узвар… Їй байдуже, чи вони рівні, чи ні. Головне — щоб з добром варити.
Світ кожен бачить крізь власні серця.
Для одних — це поганий товар.
Для інших — повага до чужої праці.
А для когось — можливість зігріти рідну душу.
Перш ніж нарікати — задумайся, якими очима ти дивишся на життя.
