Український варіант оповідання «Дім надії»
Марійка лежала з відкритими очима, спостерігаючи за світловими плямами на стелі від фар машин, що проїжджали повз будинок. По карнизу застукали дощові краплі. На дивані всопав Олексій і знову затих. Як же давно вони не спали разом…
Познайомилися чотирнадцять років тому. Марійка спішила, але все одно запізнилася на день народження подруги. Прийшла, коли гості вже сиділи за столом.
— Ходи швидше, — потягла її подруга, ледве давши роздягнутися.
Марійка привіталася й зніяковіла від уваги гостей. Неловко вручила подарунок Наталі, опустивши очі.
— Наталко, запроси Марійку до столу, — втрутилася мама іменинниці. — Лешенько, принеси з кухні ще табурет.
Статний хлопець посміхнувся їй і поступився своїм стільцем. Вона ледве впізнала в ньому старшого брата Наталі. Він щойно повернувся з армії, затвердів, подорослішав. Незабаром він приніс табурет і втиснув його між стільцями біля неї.
Хтось сказав черговий тост, усі почали чокатися. Олексій подав Марійці келих із червоним вином.
— Я не буду, — заперечила вона.
— Це сік, — прошепотів він їй на вухо, і їхні келихи тихо дзенькнули.
Він поклав їй у тарілку по ложці різних салатів. Подруги час від часу кидали на нього зацікавлені погляди, перешіптувалися.
Потім батьки Наталі тактовно пішли на кухню, а молодь зробила музику голоснішою, відсунула стіл і почала танцювати. Олексій запропонував Марійці втекти. Вони довго гуляли містом і розмовляли. З того дня більше не розлучалися.
— Тепер ми можемо одружитися. Ти згодна? — запитав Олексій у Марійки після випускного.
Чи згодна? Ще питає. Вона давно з голови збігла від кохання. Тільки ось, що скаже мати…
— Яке весілля? Ви з глузду з’їхали? Він у армії професію здобув, а тобі вчитися треба. Куди ви поспішаєте? Хоч пару років почекайте, станьте на ноги… — благала мати, притискаючи руки до грудей.
— Вибачте, але чекати ми не можемо, — взяв удар на себе Олексій.
Мати лише ахнула, зрозумівши все, й розплакалася.
Отак замість навчання в інституті Марійка через сім місяців народила хлопчика. Олексій працював у автосервісі, а вона доглядала за дитиною. Вийшла з неї добра мати й турботлива дружина.
Жили вони з мамою Марійки. Коли син підріс і пішов у садок, вона теж влаштувалася на роботу. Один із клієнтів Олексія взяв її секретаркою. Тепер вони змогли взяти квартиру в іпотеку.
Підростаючий син, коханий чоловік, міцна родина. Марійці здавалося, що так буде завжди. А рік тому в сусідню квартиру заселилася молода гарна жінка. Одного вечора вона прийшла до них знайомитися, принісши торт і пляшку вина. Марійка накрила стіл, вони випили.
Сусідку звали Оленою. Вона знала багато жартів і вміло їх розповідала. Вони з Олексієм реготали до болю в животі. Потім Олена запитала, чи вміє він збирати меблі? Купила шафу і потребує чоловічої допомоги.
— Він усе вміє, у Олексія золоті руки, — легко відповіла Марійка.
Наступного дня він пішов до сусідки збирати шафу. Потім вона просила допомогти перевезти коробки, повісити люстру, щось прибити… Вечорами Олексій часто пропадав у Олени. Іногда вона заходила побалакати з Марійкою.
— У вас така гарна родина. Пощастило тобі з чоловіком, — зітхала Олена. — А в мене ні чоловіка, ні дітей.
— Не журися. Які твої літа? Усе в тебе буде. Ти ж гарна, весела. Знайдеш і ти свою любов, — заспокоювала її Марійка.
— А я вже знайшла, — раптом зізналася Олена.
Марійка тактовно не стала розпитувати, щиро пораділа за нову подругу. Те, що та відвела очі, а склянка здригнулася в її руці, Марійка списала на збентеження.
Одного разу її зупинила на вулиці сусідка.
— Здоровенькі були, Марійко. З роботи йдете?
— Так. Вибачте, мені треба додому…
— Постій. Не моя справа, але ти мусиш знати. Моя квартира навпроти Олениної. Не подумай, я не підглядаю. Але коли вночі хтось ходить під дверима… Одним словом, рятуй чоловіка, поки не пізно.
— Про що ви? Від кого рятувати? — не зрозуміла Марійка.
— Про те саме. Одного разу пішла на кухню. Коли не спиться, мені тепле молоко допомагає. Спробуй. Іду я на кухню й чую, як клацнув замок, тихенько, обережно. Підійшла до дверей та глянула у вічко…
Марійка відчула, як липкий холод поповз спиною. Їй захотілося розвернутися й утекти. Але сусідка, ніби вгадавши її думки, схопила її за руку.
— Дивлюсь, а з Олениної квартири виходить запізнілий гість і шмигає у вашу… — вирячивши очі й понизивши голос, сказала сусідка.
Марійка вирвала руку й подалася назад.
— Олексій хороший чоловік, про таких тільОни повернули додому, тримаючись за руки, і вперше за довгий час Марійка відчула, що їхнє життя знову наповнюється теплом і вірою в завтрашній день.
