Тінь нездійснених мрій
Оксана сиділа у затишній кав’ярні у центрі Львова, навпроти своєї подруги Світлани. Та, помішуючи каву, уважно дивилася на неї, ніби намагаючись розгадати загадку.
— Ти сьогодні якась дивна, — прищурилася Світлана. — Давай, зізнавайся, що трапилося?
— Андрій зробив мені пропозицію, — тихо промовила Оксана, але в її усмішці читався гіркий присмак.
— Серйозно? Нарешті! — оживилася Світлана, але тут же зморщила брови. — А де твоя радість? Ти ж стільки років чекала!
— Я відмовила йому, — голос Оксани задрижав, і вона відвела погляд.
— Що?! — Світлана ледь не розлила каву. — Ти ж мріяла про це! Андрій стільки років був поруч, а ти… Навіщо?
— Після того, що він зробив, я не могла вчинити інакше, — загадково відповіла Оксана, її очі похмуріли від спогадів.
— Що він зробив? — Світлана нахилилася вперед, не в змозі приховати цікавість.
Оксана глибоко зітхнула, збираючись з думками, і почала розповідати. Світлана слухала, затамувавши подих, не вірячи власним вухам.
Оксана завжди уявляла кохання як кадри з романтичного фільму: букети квітів, палкі визнання, готовність пожертвувати всім заради коханого. Вона бачила себе героїнею, чиє життя — вічне свято почуттів. Ці образи, навіяні фільмами та книжками, стали для неї єдиним сценарієм любові.
Але життя виявилося набагато складнішим. Юна Оксана, сповнена ілюзій, вчилася коханню на власних помилках, закохуючись і розлучаючись. Її театральність, глибоко вкорінена в душі, надавала кожному роману драматичного відтінку.
Першому своєму чоловікові Оксана присвятила чотири роки. Їй було всього вісімнадцять, коли вони познайомилися. Наївна, закохана, вона вперше опинилася поруч із чоловіком і вчилася будувати стосунки. Але її палкі почуття розбилися об його холодність. У них були різні уявлення про кохання, і близькості, на яку так чекала Оксана, не сталося.
Вона вирішила піти, але не просто так — їй потрібен був гарний фінал, як у кіно. Оксана оголосила, що їй терміново потрібно на море, самій, «розібратися в собі». Він не заперечував, адже вони не жили разом, лише зустрічалися.
На вокзалі він провожав її, навіть не підозрюючи про її план. За хвилину до відправлення потягу Оксана, стоячи у тамбурі, випалила:
— Я йду від тебе.
— Як? Чому? — збентежився він.
— Так буде краще, — кинула вона і зникла у вагоні.
Потяг рушив. Він побіг за вагоном, кричачи:
— Оксано! Я тебе люблю! Вийди за мене!
Вона виглянула і холодно відповіла:
— Ніколи!
Так, з кінематографічною драмою, закінчилася її перша любов.
Через рік почалися нові стосунки — з програмістом Іваном. Він був ввічливим, як герой романтичних фільмів: квіти, подарунки, поїздки. Поряд із ним Оксана почувалася захищеною, а погляди перехожих, здавалося, були сповнені заздрості. Іван познайомив її з батьками, возив у відпустку, сипав подарунками. Два роки все йшло до весілля, і Оксана вже бачила себе його дружиною.
Але одного дня Іван повідомив, що його переводять до іншого міста. І додав, мрійливо посміхаючись:
— Уявляєш, ми одружимося, ти будеш чекати мене вдома з дітьми, готувати мій улюблений борщ…
Оксана похолола. Картина сімейної рутини, намальована ним, була далекою від її мрії про вічну романтику.
— Навряд, — різко відповіла вона. — Я терпіти не можу борщ.
Вона розвернулася і майже побігла геть, уявляючи, як її хустина розвівається на вітрі, а Іван дивиться їй услід із розбитим серцем.
Після цього в Оксани було чимало залицяльників, але ніхто не затримувався надто довго, поки вона не зустріла Андрія. Їхній роман швидко переріс у спільне життя. У них народився син, і Оксана була впевнена, що хоче стати його дружиною. Андрій був надійним, піклувався про неї та сина, але романтики в ньому було мало.
Оксана чекала пропозиції, але роки минали, а Андрій не поспішав. П’ять років спільного життя, син підростав, а кільця на пальці все не було. Всередині Оксани росло роздратування. Вона змінилася — із романтичної дівчини перетворилася на жінку, готову боротися за свої мрії.
Вона пробувала все: бути ніжною, маніпулювати, провокувати — лише б Андрій зрозумів, як важливо для неї заміжжя. Але він ніби не помічав її натяків. У якийсь момент Оксана подивилася на своє життя інакше: Андрій не цінує її, не дорожить, лише вдає, що любить. Справжня любов має бути яскравою, палкою, а він навіть не кличе її заміж!
Образа переросла в бажання помститися. Не просто піти, а зробити це так, щоб він відОксана зрозуміла, що справжнє щастя полягає не у пошуку ідеальної драми, а в умінні цінувати те, що вже є.
