Володимир прокидався о третій ночі, працюючи сміттярем на вулицях Києва. Завдяки гарним оцінкам у школі він отримав стипендію для навчання в університеті. Мріяв стати інженером. Не через багатство, а щоб мати краще життя та допомагати родині.
Але це було важко. Щоб встигати навчатися й працювати, він розписав кожну хвилину. Прокидався о третій, вчився годину-дві перед роботою. Потім збира́в сміття з п’ятої до дев’ятої. Іноді довше. Повертався бігом додому чи до громадських туалетів. Мився як міг. Взимку мерз, влітку піт не просыхав.
Інколи запізнювався на лекції. Навіть якщо мився, запах сміттєвозу лишався. Він не хотів так. Не міг інакше.
Студенти в університеті дивилися на нього згірдно. Відсідалися. Сміялися потиху, але він чув. Хтось навмисно відчиняв вікна. Хтось жартував. Ніхто не хотів сидіти поруч.
Він опускав очі. Мовчав. Лише розгортав зошит і слухав. Іноді руки тремтіли від втоми. Іноді очі самі заплющувалися. Але він тримався. Бо хотів пробитися. Бо хотів чогось кращого.
Викладачі помічали. Він завжди відповідав правильно. Брав участь. Схоплював на льоту. Ніколи не шахраював. Не скаржився.
Одного дня після важкого іспиту викладач увійшов до аудиторії похмурий. Сказав, що всі провалили. Повітря застигло. Потім додав:
—Усі, окрім Володимира.
Почалися шушукання. Хтось не вірив. Хтось злиться. «Напевно, викладач йому допомагає», «Звідки в нього час на навчання?» — шепотіли.
Викладач глянув на нього й голосно запитав:
—Що ти робиш, щоб так добре вчитися, Володимире?
Володимир зніяковів. Не звик, щоб усі дивилися на нього. Ковтнув слину й відповів:
—Вчу вголос. Повторюю, поки не зрозумію. Роблю конспекти. Іноді записую себе й слухаю на роботі.
Ніхто не промовив ні слова.
Того ж дня викладач вийшов із аудиторії та почув, як студенти кепкують з Володимира. Зупинився й різко обізвався:
—Ви не знаєте, що таке працювати. Він збирає сміття з ранку. У цей час ви спите. І все одно він тут, навчається краще за всіх і не нарікає. Вам має бути соромно. Замість насмішок — повчилися б у нього.
Стуенти замовкли. Хтось опустив очі. Один підійшов до Володимира й вибачився. Інший теж. Викладач сів поруч і сказав:
—Не здавайся, Володимире. Життя не завжди справедливе, але те, що ти робиш, має значення. Ти не самотній.
Володимир майже нічого не відповів. Лише посміхнувся. Але всередині відчув — усі зусилля варті того.
Не зупиняйся. Твоя цінність не в тому, як на тебе дивляться, а в тому, що ти робиш, коли ніхто не підтримує. Як Володимир. Не здавайся. Все, що робиш, одного дня дасть плоди. Ти цього вартий.
