Ранок застав нас на порошистій дорозі, що вела геть від села. В одній руці я тримала маленьку долоньку Оленки, в іншій легку валізку, наповнену не стільки речами, скільки розчаруванням. Автобус, покотившись, відїжджав від зупинки, відносячи нас далі від місця, де ще вчора я вірила в щось хороше. Я їхала, навіть не попрощавшись із Олексієм. Він у цю мить був на риболовлі, на тому самому світанку, про який напередодні так захоплено розповідав. І, дивлячись крізь запотеле вікно на поля, що минали повз, я відчула гірку правду: я так і не зустріла чоловіка, за якого варто боротися. А все починалося так гарно, так блискуче, що аж серце замирало.
Олексій буквально вдерся в моє життя, коли навчався на останньому курсі університету. Він не давав мені спокою, сипав компліментами, дивився закоханим поглядом, від якого танули всі мої сумніви. Він клявся, що кохає, що не уявляє життя без мене й без моєї чотирирічної донечки Оленки. Його наполегливість, щирість і молодість розтопили лід у моєму серці, яке ще не загоїлося після втрати першого чоловіка. І вже за три місяці ми почали жити разом у моїй хаті. Він був сповнений обіцянок.
Наталко, рідненька, його очі світилися, як дві зірки, за місяць я отримаю диплом, одразу ж поїдемо до моїх батьків. Представлю тебе всій родині! Скажу їм, що ти моя майбутня дружина! Погоджуєшся? Він обіймав мене, і життя здавалося таким простим.
Добре, погоджуюсь, відповідала я, і в душі теплілася надія. Він так часто говорив, що його мати добра, гостинна жінка, що любить гостей і вміє створити затишок. Я вірила йому. Так хотілося вірити.
Село, де народився Олексій, зустріло нас вечірнім сонцем. Всі родичі жили поруч, буквально через дорогу. Я тоді ще не знала, що неподалік мешкала місцева красуня Марічка, закохана в Олексія ще зі школи, гордість села й, за думкою всіх, ідеальна пара для нього. Не знала я й про діда Степана, батька Олексієвого батька, який жив у старенькій хатині й часто ходив до сина в лазню своя вже розвалилася. Дід Степан доживав свій вік у тиші, часто дивлячись на пагорб за селом, де під вербою спочивала його дружина. Він знав, що сьогодні чекають гостей онук везе наречену.
Напередодні дід зайшов до сина й застав свою невістку Ганну в похмурому настрої.
Що, знову з Остапом посварились? спитав він, готуючись до нотації.
Але Ганна, побачивши його, перша вилила душу:
Добридень, діду. Ти ж знаєш, що наш Олексій женитися збирається? Завтра сюди свою наречену везе.
Чув від Остапа. Ну й добре, пора хлопцеві. Навчання закінчив, робота є. Хай сімю будує, розсудливо відповів дід.
Так-то воно так, ніби зашипіла Ганна, обличчя її перекосилися. Та ж ця його наречена на три роки старша! І дитина при ній! Ніби в нас у селі дівчат немає! Марічка, наприклад, красуня, медсестра, працьовита А ця хто така? Невідомо, звідки, хто її батько дитині. Нащо йому чуже ярмо?
Ганно, не діло це у життя дітей втручатися, спробував зупинити її дід Степан, але вона вже не слухала.
Вона клекотіла вже кілька днів, носячи в серці злість і на сина, і на ту незнайому, яка відібрала його в «ідеальної» нареченої. І вона придумала свій план: не буде вона старатися, не накриватиме багатого столу, не прикидатиметься щасливою. Нехай ця міщанка відразу зрозуміє її тут не хочуть.
Ми приїхали під вечір, стомлені, але ще сповнені надій. Олексій сяяв від щастя. Рік його не було вдома, скучив за батьками, дідом, цими місцями. Двері відчинила його мати. Першим у хату увірвався він, поставив валізу, а ми з Оленкою стишку завмерли на порозі.
Синочку, Олексійку, ріднесенький! Ганна обняла його так, наче не відпускатиме, а її погляд, що ковзнув по мені й доньці, був холодним. Нарешті ти вдома! Тепер у нас дипломований фахівець! Вона наголосила на слові «ти», ніби кажучи: «не як деякі».
Мамо, а де тато? Дід Степан?
В лазні. Зараз прийдуть. Скучили за тобою, знову тільки «за тобою».
Потім вона подивилася на мене і солодко промовила:
Це, мабуть, і є та сама Наталка? З дитиною? Її очі оббігли мене з ніг до голови.
Ну, заходьте, мийте руки. Олексію, покажи їм, де що.
З перших слів мені все стало зрозуміло. Олексій ніби не чув ні тону, ні поглядів. Він, щасливий, узяв мене за руку й повів оглядати хату. Тим часом із лазні повернулися батько й дід. Остап, чоловік Ганни, виявився суворим, але щирим, а дід Степан з добрими, теплими очима. Вони обняли й мене, і Оленку, і Олексія з такою щирістю, що її не симулювати.
Ну, д
