Я, Ярослав, був переконаний, що моя дружина зраджує мене. Вирішив вивести її на чисту воду і дуже здивувався.
«Дорого, ти часом не спізнишся?» сказала мені Марічка, коли я говорив по телефону. «В тебе ж рейс через дві години».
Хіба я не казав? я глянув на Марічку з удаваним здивуванням. Відрядження перенесли. Мабуть, поїду аж за кілька днів.
Зрозуміла, відповіла вона й метнулася на кухню за телефоном. Надіславши комусь швидко повідомлення, повернулася до кімнати. Тут я ще більше впевнився: щось із нею не так. Дивовижно легко відпускає мене на зустрічі з друзями й поїздки, не дорікає, навіть коли приходжу додому напідпитку. Друзі в один голос казали, що такої дружини більше не знайти і ніяких підступів тут немає. Але мене гризли сумніви.
Я старший за Марічку на вісім років. Може, вона собі знайшла когось молодшого? Мене не цікавить? Принаймні я був досить розумний, щоб мовчати про свої здогади. Звинувачувати без доказів зовсім не по-мужски, хотів бути впевненим на сто відсотків. Іншого виходу, як потай встановити відеокамери по цілій квартирі, я не вигадав.
Поїжджаючи у відрядження, був у кепському настрої. Навіть Марічка помітила, як я похмурий, ледь не давала мені заспокійливе. Її турбота трохи мене втішала, і в якийсь момент я подумав, що, може, все гаразд.
Онлайн-відео дивитися не хотілося; часу не було. Тільки ввечері запускав додаток, дивився кілька хвилин запису й відкладав ноутбук остерігався спокуси.
Відрядження закінчилося швидко. У той день я відправив Марічку на роботу, відкрив ноутбук і почав переглядати записи. Досі не хотів знати правду.
Я вмикаю відео. Спочатку все ловилося звично: Марічка прокинулась, поснідала, взялася прибирати. Та пізніше, десь після обіду, я побачив її завжди елегантну, а тут у футболці на два розміри більші та моїх шортах вона сіла за компютер і грала у якусь компютерну гру. По ту сторону монітора чути були голоси інших гравців. Виявилось: Марічка пристрастилася до компютерних ігор.
Ну, це, звісно, не дуже добре але в кожного свої захоплення, заспокоїв я себе.
Переглянув всі записи прискорено нічого нового. Тільки компютер та домашні справи. Головне жоден чоловік за цей час у квартирі не зявився.
Я закрив ноутбук і важко зітхнув. Мені стало совісно, що міг таке подумати про власну дружину. Вирішив купити їй великий букет троянд, влаштувати романтичну вечерю. Але камери прибирати поки не став. Не підозрював ще, щоЩовечора я вслухався в її сміх із тієї кімнати, де раніше підозрював найгірше а тепер чув лише радість. Букет із трояндами зустрів її на столі, а я мовчки обійняв, примружуючи очі від світла, яке вона принесла з собою. Марічка здивовано зупинилася, окинула мене поглядом і раптом, посміхаючись, прошепотіла:
Щось сталося?
Я не сказав нічого про камери, про підозри чи ревнощі. Просто стиснув її руку міцніше.
Того вечора ми довго розмовляли про дрібниці, сміялися, а згодом вона, поглядом запрошуючи мене за компютер, мовила:
Може, спробуєш зіграти зі мною?
Я засміявся, зрозумівши: під підозрами я ледь не пропустив найважливіше свою людину поряд, справжню, смішну, захоплену життям. Тепер я знав точно: довіра не те, що дається раз і назавжди, а те, що вибудовується щодня знову.
Тієї ночі я вимкнув усі камери, стер записи й вирішив: краще витратити час на щось справді вартісне. Ігровий вечір подовжився до ранку, а наш дім наповнився радістю, яку раніше я шукав десь зовні. Виявилося, все, що я намагався знайти уже давно було поруч.
