Деньник, 16 травня
Сьогодні увесь вечір у мене в голові крутиться моє минуле. Все згадую той день, коли Назар, мій син, вперше рішуче сказав мені:
Мамо, я одружуюся з Яриною. Через три місяці у нас народиться дитина.
Не скажу, що я була сильно здивована. З Яриною Назар мене познайомив заздалегідь. Тільки її вік мене непокоїв. Не було їй ще й вісімнадцяти, а Назару самому ще служити в армії треба було. Діти, а вже весілля їм подавай, дитина на підході.
Сукню для Ярини довго вибирали сьомий місяць вагітності все ж таки не приховати.
Після весілля молодята залишились жити у батьків Ярини в Полтаві. Однак Назар щотижня приїжджав до мене в Кременчук, зачинявся у своїй кімнаті й просив не турбувати його. Я, як мати, тривожилась, думки тривожні не давали спокою.
Подзвонила Ярині:
У вас із Назаром все гаразд?
Так, все нормально, а що? Ярина спокійна, як вода у ставку.
А ти знаєш, де Назар зараз? не витримую, питаю.
Ганно Миколаївно, займіться кращими справами, ми свої питання самі вирішимо, відрізає і кидає слухавку.
Я не конфліктна, миролюбна. Вирішила не лізти, нехай молоді самі розбираються у своїй каші.
Минуло кілька місяців і от Ярина народжує дівчинку. Назвала її Варвара, а мені це імя зовсім не подобалось, називала внучку по-своєму Домка.
Назара забрали до війська.
Два роки служби він був далеко, а я відвідувала Домку. Щоразу помічала, як гарнішає моя невістка аж надто гарна, аж тривожно. Поступила до університету в Києві, а там, знаю ж по собі, всяке буває хлопці, спокуси. Все думала: чи дочекатиметься Назара його Ярина?
Ярина мене не дуже охоче бачила у своїй хаті. Коли я приходила до внучки, вона зітхала багатозначно, віддавала мені коляску й швидко виставляла надвір гуляти. Мовляв, нема чого тут сидіти, дивитись на мене. Навіть поглядом могла так присоромити, що хотілося щезнути.
Минає час, Назар після армії повертається додому. Дивлюсь сім’я мирна, родина, Домка підростає, Назар не натішиться дружиною, Ярина господарна берегиня, красуня. Серце радіє. Так тривало пятнадцять років.
А потім Ярину наче підмінили. Почала захоплюватися чоловіками різними й багатьма. І не крилася з цим. Як кажуть, глечика кришкою не накриєш. Назар терпів три роки кохав її щиро, мучився сильно.
Ярина його ображала, кепкувала. Я була шокована її поведінкою, але жодного разу не почала моралізаторських розмов. Відверто зізнаюсь Ярини боялась, як чорт ладану: така дивиться з кімнати тікаєш.
Сину, у вас що з Яриною сварка? Чого розлад? питала обережно.
Не хвилюйся, мамо, все буде добре, відповідав Назар.
Відчувала ніби син за щось винен, тому і терпить, не перечить.
Вирішила піти поговорити з Яриною.
Ярино, можна тебе про дещо спитати?
Ганно Миколаївно, краще питайте у сина, чим і з ким він на роботі займається! Моя тітка там же працює, розповіла, що й до чого. Ваш син мені зраджує! Він перший почав! з криком.
І навіщо я тільки втрутилася? Нічого Назару не сказала. Буде, що буде.
Швидко розвелись. Домка залишилась з мамою.
Назар почав гуляти: змінював жінок, як рукавички білявки, брюнетки, руденькі… Ліжко ніколи не було прохолодним.
Ярина одразу вийшла заміж удруге. Про це повідомив Назар. Навіть заплакав, коли про це розповідав. Ярина турботлива дружина.
Наступна кохана Назара Оксана. Маленька, моторна, вимоглива жінка. Назару вже тридцять пять, їй сорок. Він бігає за нею, мов хлопчисько, виконує будь-які забаганки.
Оксана відразу виставила умови: офіційне весілля, квартира для її доньки, повне забезпечення. Назар душі в ній не чув.
Оксана, на відміну від Ярини, пхалася мені в подруги, кликала просто Ганною, на “ти”. Мене таке фамільярство не тішило, але я не люблю скандалів стерпіла. Всі її подарунки, куплені на гроші мого сина, досі висять у шафі, не надягнуті.
Посміхається Оксана вимушено, слова звучать нещиро, а Назар їй, видно, байдужий. Просто знайшла собі “мішок з грошима”, вимоги завищені, прихитрена.
А з Яриною кричала, але в очі, по імені та по батькові, любила Назара чесно. Оксана не готує їжу, купує напівфабрикати у кулінарії. Якось натякнула їй:
Може б, супу наварила чоловікові? Все всухомятку.
Ганна, не повчай мене куховарити такий був її жарт.
Їй важливі подруги у них спільні “посиденьки”, сауни, кафе, магазини… Щось не так відразу істерика, сльози. Оксані подавай усе готове, лише їж.
Не розумію, як Назар таку дружину терпить. Думаю, їхній шлюб помилка.
Все частіше згадую хазяйновиту Ярину: її мариновану рибку, голубці, тортики… Чому Назар не втримав таку жінку? Сам винен. Добре хоч Домка мене не забуває, навідується, дрібничками тішить.
Для мене Ярина й досі рідна невістка, хоч і попередня. Про ціну людини знаєш, коли втрачаєш. Оксана то просто випадкова родичка. Жаль сина, а мені здається, в серці Назара досі живе Ярина. Але зворотної дороги немає…
