**Свати приїхали на вихідні**
— Мамо, ти зовсім з’їхала?! Які свати?! — гукнула Олена в трубку, ледь не випустивши телефон з рук. — Я ж тобі сто разів казала, що з Віталіком ми просто зустрічаємось!
— А що, зустрічаєтеся — значить, несерйозно? — голос матері звучав рішуче й не сулив нічого доброго. — Оленко, тобі вже двадцять сім! Інші в твої роки вже давно заміжні, дітей народжують, а ти все граєшся! Його батьки — люди хороші, працьовиті, квартира в них трикімнатна на Троєщині…
— Мам! — Олена запізмурила очі, намагаючись заспокоїти головний біль. — Послухай мене уважно. Я НЕ готова виходити заміж. НЕ хочу обговорювати це з чужими людьми. І взагалі, треба було зі мною порадитися!
— Пізно вже радитися, — мати явно сердилася. — Я їм уже подзвонила, завтра зранку приїдуть. Віталік знає, доречі. Вчора з ним говорила — згоден.
Олена повільно опустилася на диван. Віталік погодився… Звісно, йому що втрачати? Живе собі спокійно в батьківській хаті, на роботу ходить через день, а тут така удача — готова наречена з власним житлом і зарплатою.
— Мам, а може, ну їх? Скажемо, що я захворіла…
— Оленусю, — голос матері несподівано став м’яким, майже благальним. — Ну зрозумій же, доню. Я так хочу онуків побачити! А раптом щось зі мною станеться, а ти сама залишишся? Віталік хлопець хороший, не п’є, не палить…
— Не п’є? — фукнула Олена. — Та він позавчора ледь на ногах стояв!
— Ну, може, свято було! — швидко знайшлася мати. — Гаразд, дитинко, приходь завтра до десяти. Я вже курку купила, торт замовила…
Трубка замовкла. Олена ще хвилину сиділа, дивлячись у порожнечу, потім різко встала й почала ходити по кімнаті. Щось треба було робити, але що? Віталіка вбити? Маму? А може, втекти до подруги на дачу й сховатися там до понеділка?
Телефон задзвонив знову.
— Оленко, це я, — голос Віталіка звучав провинувато. — Слухай, твоя мати мені вчора дзвонила…
— Ось негідник! — видихнула Олена. — Міг би попередити!
— Та я думав, жартує! Серйозно! Хто зараз весілля через сватовство влаштовує? Думав, побалакає й забуде…
— А коли зрозумів, що не жартує?
— Коли мої батьки почали торт вибирати, — зізнався Віталік. — Олен, а давай зіграємо у цю гру? Посидимо, побалакаємо, вони заспокоїться…
— Віталю, ти розумієш, що після цього цирку мати мене заміж за тебе виведе під конвоєм? Вона вже, мабуть, сукню придивляє!
— Ну й що? — у голосі Віталіка пролунали незрозумілі нотки. — А що, я тобі не пара?
Олена замовкла. Ось тут і була вся суть. Віталік їй поІ коли вони повернулися додому, здивовані батьки вже веселилися за столом, наливаючи по черзі один одному домашнє вино з малиною.
