Розлучення придавило Маріанну, як важкий камінь. Вона обожнювала чоловіка й не чекала від нього удару в спину. Але він зрадив — з її найкращою подругою. В один день вона втратила обох, кому відкривала душу. Віра у чоловіків розсипалась ущент. Колись, чуючи, що «всі зраджують», вона відмахувалась: «Мій Денис — не такий». Тепер зрада випалила її зсередини, і вона пообіцяла собі більше нікому не довіряти.
Маріанна виховувала доньку Злату. Колишній чоловік старанно платив аліменти, інколи бачився з дівчинкою, але батьком бути не прагнув. Маріанна змирилась: самотність до кінця днів. Навіть почала знаходити в цьому гірку солодкість — життя без чоловіка здавалося простішим. Та доля любить ламати плани.
На дні народження колеги в маленькій кав’ярні у Чернівцях Маріанна зустріла Богдана — брата іменинниці. Він теж пережив розлучення, і, на її подив, його син Ярослав жив із ним, а не з матір’ю. Богдан пояснив: хлопець сам вибрав батька, а колишня дружина, захоплена новим коханням, не заперечувала. Підліток їй був зайвим клопотом.
Той вечір пробудив у Маріанні забуте тепло. Ніби дівчинка, вона відчула тріпотіння, метеликів у животі — почуття, про яке забула роками. Богдан теж не залишився байдужим. Обоє, поранені розлученнями, боялись нових емоцій, але іскра між ними спалахнула неминуче.
Богдан випросив у сестри номер Маріанни й, набравшись сміливості, подзвонив. Не називаючи це побаченням — слово здавалось дивним у їхньому віці, — він запропонував зустрітися й поговорити. Вони пішли в затишну ресторацію, розмовляли до закриття, не помічаючи часу. Потім було ще одне побачення, і ще…
Одного разу Злата залишилась у батька, і Маріанна запросила Богдана до себе. Після тієї ночі вони зрозуміли: розставатись більше не хочуть. Їхнє кохання, ніжне й зріле, здавалось спасінням від минулого. Але був один камінь преткнення — діти.
У обох були підлітки. Ярослав, син Богдана, на рік старший за Злату. Різні характери, інтереси, друзі. Спочатку Маріанна й Богдан просто зустрічались, іноді виходили разом з дітьми, але з болем помічали: Злата й Ярослав не просто байдужі одне до одного — вони ледве приховували неприязнь.
Через півтора року Богдан не витримав. Він зробив Маріанні пропозицію. Кохав її так сильно, що почувався хлопчиськом, але розумів: йому потрібна сім’я, справжня, не така, як із колишньою дружиною. Потаємні зустрічі й дзвінки його не влаштовували. Маріанна, приголомшена, погодилась. Їй теж хотілося засинати поруч із коханим, разом готовити сніданок, дивитися фільми ввечері.
Вони все обговорили. Жити у їхніх двокімнатних квартирах було неможливо — різностатевим підліткам потрібні окремі кімнати. Продавши квартири й додавши заощадження Богдана, вони купили просторий будинок у пригороді Чернівців. Залишалось найважче — сказати дітям.
Рішили говорити окремо, щоб пом’якшити удар. «Я не хочу жити з Богданом і його сином!» — обурилась Злата. «Зустрічайтесь, як раніше! Навіщо вам весілля і цей будинок?» Маріанна розуміла доньку, її серце стискалось від жалю. ЗТвердо, але ніжно вона відповіла: «Рішення прийнято, але ти для мене завжди будеш на першому місці».
