Родина залишилася раптово й без попередження: чоловік вирішив на розлучення без відома дружини.
Григорій пішов негарно, несподівано, не попередивши Олену про свої наміри. Повернувшись додому, як завжди, вона побачила порожній вішак у передпокої та спустілі шафи. Олена блукала по квартирі, збентежена та розгублена. Зникнення чоловіка стало для неї повною несподіванкою, тому вона не знала, як реагувати. Переодягнувшись, Оленка розігріла борщ, їла задумливо, згадуючи й іронічно посміхаючись. «Оце так Григорію, та я ж тебе й не знала! Гарна дружина, нічого не додаси!» думала вона, миючи посуд.
Майже тридцять років вони жили разом у селі Затишне. Виростили, одружили й відправили до Іспанії єдиного сина Богдана. «Бодько поїхав, у домі порожнеча, щоб тільки твоїх пригод не почалося», боязко жартувала стара подруга Марія. Олена тоді безтурботно реготала: «Ой, яка ж ти турботлива! Чи не занадто? А може, я тебе, Маріє, й не знала!»
«Даремно смієшся», образилася Марія, «я знаю мільйон таких історій! Діти виросли, чоловікові подивися, а дружина залишилася сама й нікому непотрібна!» Олена знову засміялася: «Ти, Маріє, як була в дитинстві лихом, так нічого й не змінилася! Якби ми разом на лавочці не сиділи, чи слухала б я тебе?»
Після відїзду Богдана подружжя почало проводити більше часу разом. Ходили до кіно, гуляли парком, їздили на дачу, запрошували друзів і готували шашлики. Було затишно й дуже спокійно. Здавалося, що життя починає новий розділ, повний радощів і віри в завтрашній день. Григорію виповнилося пятдесят шість, Олені трохи за пятдесят. Могли жити для себе, старіти разом, відвідувати сина, чекати онуків.
«Чогось ваш Богдан із дітьми не поспішає», зауважила Марія, коли вони повернулися з Іспанії й Олена згадала, що молодята живуть чудово. «Маріє, Маріє, ну й не виходить у тебе просто радіти! Усе треба встромити свою ложку!»
«А як тоді? Хіба я неправа? Третій рік живуть, а досі удвох», наполягала Марія. «Вони хочуть пізнавати світ, дізнатися один одного краще! Сьогоднішній погляд на дітей не такий, як у наші часи», зітхнула Оленка.
За півтора року в Богдана народилися близнюки хлопчик і дівчинка. Софійка й Артем. Діти були гарні й здорові, на них було приємно дивитися. Кожного вечора у відеодзвінку вони показували малят, а коли їм виповнилося вісім місяців, підрослі й окріплі, Оленка з Григорієм поїхали познайомитися, тримати на руках онуків.
«Які ж вони чудові!» захоплювалася Олена, показуючи Марії фотографії. «Подивися, Софійка схожа на Богдана! А Артем на його дружину!»
«Еее, схожі!» скривилася Марія. «Ще замалі, щоб бути схожими на когось! Ось почнуть ходити, говорити тоді й побачимо.»
«Чого ти така колюча? Не хочеш дивитися на дітей то й не треба!» Олена зібрала фото й сховала у шухляду, щоб потім розкласти в альбоми. Вона любила тримати знімки по-старому. З усіх цифрових світлин обирала найкращі й друкувала.
Марія свідомо жила сама, так вона сама про себе казала. Усе життя мала коханців, переважно одружених. «Одруженому чоловікові багато непотрібно, і це дуже зручно: дружині їжі й брудної білизни, мені уваги й любові», декламувала вона.
Успадкувала від бабусі затишну однушку з балконом недалеко від метро. Марія втекла з-під батьківської опіки, ледь отримавши права. «Хочу жити, як сама хочу!» заявила вона й так і зробила. Переїхавши, Марія пофарбувала волосся яскраво-рудим, купила блискучу помаду й перші туфлі на шпильках. «Приходь, Оленко, на новосілля запрошую. До мене такі чоловіки будуть приходити обдивишся!»
Саме на новосіллі до Марії Олена познайомилася з Григорієм і незабаром вийшла за нього заміж. «Ну й накоїла ж ти!» отримавши запрошення на весілля, сказала Марія. «Перший хлопець і одразу до вінця! А порівняти? А подумати? Ти така нудна, не можу!» Але Олена вірила у свого Григорія, була впевнена, що вони пара на все життя.
Багато років так і було, доки раптом…
«Маріє, привіт!» подзвонила Оленка подрузі. «Від мене Григорій пішов. Взагалі пішов, з речами Нічого не сказав, листа не залишив, телефон мовчить.»
«Давно була у відпустці?» несподівано запитала Марія.
«У відпустці?!» здивувалася Оленка. «Ти мене, Маріє, чи не чуєш? Григорій, кажу, пішов, кинув мене. До чого тут відпустка?»
«Пиши заяву, Оленко, поїдемо з тобою до Грузії, там моя тітка живе, памятаєш?» Олена замовкла, подумала й погодилася: «Так, Маріє, їдемо до Грузії!»
У Грузії, де гостинність така, що, відчувши її раз,
