Родина залишилася позаду несподівано й без попередження: він вирішив на розлучення без знання дружини.
Григорій пішов погано, раптово, не попередивши Олену про свої наміри. Повернувшись додому, як завжди, вона побачила порожній коридор гачки без пальт, шафи без речей. Олена ходила по квартирі, збентежена й розгублена. Зникнення чоловіка було для неї громом серед ясного неба, тому вона не знала, як реагувати. Переодягнувшись, вона розігріла борщ, їла мовчки, згадуючи й іноді криво посміхаючись. «Оце так Григорію, та я ж тебе й не знала! Гарна дружина, нічого не скажеш!» думала вона, миючи посуд.
Майже тридцять років вони прожили разом у Дубровиці. Виростили, одружили єдиного сина Богдана, який поїхав до Італії. «Бодько відїхав, дім спорожнів, от би тільки Грицько не почав своїх пригод», хвилювалася стара подруга Марія. Олена тоді лише несурєзно всміхнулася: «Ой, Маріє, та ти ж у мене турботлива! Хіба я тебе не знаю?»
«Даремно смієшся», образилася Марія. «Я знаю мільйон таких історій! Діти виростають, чоловік собі шукає розваг, а дружина залишається самотньою й нікому непотрібною!» Олена знову засміялася: «Ти, Маріє, така сама, як і в дитинстві! Якби ми разом за партою не сиділи, чи слухала б я тепер твої поради?»
Після відїзду Богдана подружжя почало проводити більше часу разом. Ходили до кіно, гуляли в парку, їздили на дачу, запрошували друзів і готували шашлики. Було затишно й спокійно. Здавалося, життя починає новий розділ, повний радості й віри в завтрашній день. Григорію виповнилося пятдесят два, Олені пятьдесят. Могли жити для себе, старіти разом, відвідувати сина й чекати онуків.
«Чогось ваш Богдан із дітьми не поспішає», зауважила Марія, коли Дубровичі повернулися з Італії, і Олена згадала, що молодята живуть чудово. «Маріє, ну й не вдається тобі просто порадіти! Завжди знайдеш, до чого причепитися!»
«А як інакше? Хіба я не маю рації? Третій рік у шлюбі, а досі вдвох», не здавалася Марія. «Вони хочуть пізнавати світ, краще дізнатися один одного! Сьогоднішнє ставлення до дітей не таке, як за наших часів», зітхнула Олена.
За півтора року в Богдана народилися близнюки хлопчик і дівчинка. Софійка та Артем. Діти були гарні й здорові, на них було приємно дивитися. Кожного вечора у відеодзвінках вони показували малюків, а коли їм виповнилося вісім місяців, Олена й Григорій поїхали до них тримати на руках онуків.
«Які ж вони чудові!» захоплювалася Олена, показуючи Марії фотографії. «Подивись, Софійка вилитий Богдан! А Артем як його мати!»
«Еее, схожі!» скривилася Марія. «Ще малі, щоб бути схожими! Ось як ходити почнуть, говорити, тоді й побачимо!»
«Чого ти така колюча? Не хочеш дивитися на дітей твої справи!» Олена сховала фотографії у шухляду, щоб потім розкласти їх у альбом. Вона любила тримати знімки по-старому: із купи цифрових фотографій обирала найкращі й друкувала.
Марія свідомо жила одна так вона сама про себе казала. Усе життя в неї були коханці, переважно одружені. «Одруженому чоловікові багато не треба дружина готує й п
