**Щоденниковий запис**
“Романе, Ромасю, у нас близнята!” голос Оксани тремтів у трубці. “Такі крихітки, по два з половиною кілограми, але здорові, слава Богу!”
“На УЗД казали, що близнюки,” буркнув я, “хлопчики?”
“Так, хлопчики! Такі гарненькі!” сльози щастя котилися по її обличчю. Нарешті вона тримала на руках наших синів
Вагітність далася Оксані непросто. Спочатку я навіть не хотів цих дітей. Ми познайомились на роботі: вона бухгалтер у нашій фірмі, я водій. Не скажу, що між нами спалахнуло полумя просто обоє були молоді, часто бачились. Так і почалось. До того ж, я щойно розійшовся зі своєю нареченою, Маряною, яка зрадила мені з моїм же другом. Побачив власними очима, як вони цілувались у машині. Весілля скасував, а серце шукало забуття. Оксана, наївна двадцятирічна дівчина, опинилась поруч у той важкий час.
Вона ніколи не була популярною серед хлопців яскраво-руде волосся, що вибивалось із-під гребінця, ластовиння по обличчю та зайва вага, з якою вона безуспішно боролась зі школи. Я став її першим справжнім коханням. Вона віддалась цим почуттям цілком.
Я спочатку приховував наші стосунки. Чекав на неї за будівлею, ми гуляли біля річки або в парку. Але в нашому містечку ніщо не залишається таємницею. Знайомі почали розпитувати про “нову бухгалтерку”. Назло Маряні, я розповідав усім про нашу “велику любов”. Чутки дійшли й до Оксани їй льстило, що я хизувався нею. Вона почала вірити, що це правда.
Сама Оксана була з сусіднього села. Жила у тітки, старої дівиці, в однокімнатній хрущовці. Тітка, Наталя Іванівна, зраділа, коли дізналась, що племінниця зустрічається з хлопцем сподівалась нарешті залишитись наодинці. А коли знайшла тест із двома смужками, вирішила діяти. Виявилось, вона знала мою матір ще зі школи. Одного дня мати вломила до мене з криком:
“Сину, виявляється, у тебе наречена! А я думала, ти ще сумуєш за Маряною!”
“Яка наречена? Так, зустрічаюсь, але нічого серйозного!”
“Тоді чого тітка приходила про весілля говорити? Твоя Оксана вагітна! Знайомитимеш мене з майбутньою дружиною!”
Так я й дізнався, що стану батьком.
“Оксанко, чому не сказала?” запитав я, коли ми зустрілись.
“Боялась раптом ти не захочеш дитину”
Тепер відмовлятись було пізно про вагітність знали всі.
Ми розписались без весілля, лише скромна вечеря в садку батьків. Жити довелось у їхньому будинку моя сестра давно виїхала. Вона ж, доречі, не втрималась:
“Як ти міг проміняти Маряну на це?” кинула погляд на Оксану.
“До чого тут Маряна? Вона сама зрадила!”
“Вона шкодує. Каже, нічого не було з Сашком. Ти навіть не поговорив?”
“Бреше! Я сам бачив!”
“Тоді навіщо одружився? Тепер сам із себе дурня робиш!”
Але Оксана була на сьомому небі. Її не хвилювали ні мої насуплені погляди, ні зневажливі посмішки родичів. Вона вірила в наше щастя.
Мати спочатку підтримувала її, особливо після УЗД, де виявилось, що близнюки. Але з часом стало очевидно: я одружився назло. До дружини ставився байдуже не цікавився її самопочуттям, не обіймав. Частіше затримувався на роботі а потім повернувся до Маряни.
Все вилізло назовні, коли Оксана випадково почула мою розмову з матірю:
“Мені байдуже на них. Оксану я не люблю. Діти ну, вона хотіла будь ласка.”
Тієї ж ночі вона збирала речі.
“Їду до батьків! Він мене не любить!”
“Залишайся!” сказав я рішуче. “Це я піду.”
Так я опинився у Маряни. Але життя без батьківської підтримки виявилось складнішим. Грошей не вистачало, Маряна вимагала розлучення, а мати категорично підтримувала Оксану.
А потім все змінилось. Одного разу я побачив дружину після довгої розлуки. Вона схудла, веснянки вже не так кидались у вічі, а сірі очі сяяли. Ми почали проводити час разом гуляли з дітьми, сміялись.
Маряна відчула зміни.
“Тобі подобається бути з нею? Повертайся!” кричала вона.
Я подумав і повернувся.
Тепер Оксана знову в моїх обіймах, а близнюки Кирило та Юхим сміються на подвірї. Я зрозумів одну річ: іноді кохання приходить не з першого погляду, але воно варте того, щоб за нього боротись.
