Руйнування ілюзій
Соломія й Артем одружилися десять років тому у Львові. Їхня родина здавалася взірцем щастя: дві дитини, затишна домівка, плани на майбутнє. Вони збирали на велику квартиру, а їхні батьки, які стали близькими друзями, підтримували їх у всьому. Але одного разу, як грім серед ясного неба, життя дало тріщину: Артем серйозно захворів. Через кілька днів лікарі оголосили тривожний діагноз, додавши:
— Це попередньо. Не впадайте у відчай, чекаємо на результати.
Але Артем не став чекати. Того ж вечора він не повернувся додому. Соломія, збожеволіла від тривог, обдзвонила всіх знайомих та лікарні. Коли вранці двері відчинилися, вона кинулася назустріч чоловікові. Побачивши його, Соломія завмерла, не вірячи власним очам.
Вона завжди вважала свою родину ідеальною. Любов, взаємопорозуміння, спільні мрії — усе це здавалося непохитним. Але один вечір перевернув її світ.
Вона вийшла заміж за Артема за великої любові. Її батьки, хоч і здивувалися вибору доньки, не заперечували. У день весілля вони подарували молодим ключі від двокімнатної квартири з новим ремонтом. Радість Соломії й Артема була безмежною: житло вирішило всі їхні проблеми, позбавивши пошуків оренди та переїздів.
Іхня любов була головним скарбом. Соломія, дівчина із заможної родини, і Артем, син простих робітників, були такими різними, але їхні почуття згладжували всі кути. Батьки Артема подарували на весілля скромну мультиварку, що для них було майже подвигом — з кредитом за житло та двома молодшими дітьми вони ледве зводили кінці з кінцями. Батьки Соломії, розуміючи ситуацію, взяли на себе витрати на весілля, заспокоївши свата:
— Не хвилюйтеся, усе буде на найвищому рівні. Соломія — наша єдина донька!
— Які замітні люди, — подумали батьки Артема, і напруга зникла.
Свати швидко знайшли спільну мову. Батьки Соломії часто помагали: то віддавали «старий» трирічний телевізор, то привозили майже нову холодильну шафу чи одяг, іноді навіть із ярликами. Для батьків Артема це було справжнім даром долі. Спільні свята, поїздки на дачу до батьків Соломії стали традицією. Свати стали майже рідними.
У Соломії й Артема теж усе складалося. Вони ладнали, підтримували одне одного, ростили сина й доньку. Артем, натхненний дружиною, отримав вищу освіту заочно. Соломія працювала в успішній компанії батька, заробляючи більше за чоловіка, але після диплому Артем знайшов перспективну роботу, і їхні доходи зрівнялися.
Вони мріяли про просторину квартиру, де у кожної дитини буде власна кімната.
— Уявляєш, — мріяла Соломія, — діти гратимуться у своїх кімнатах, а ми — відпочиватимемо у вітальні!
— Не уявляю, — сміявся Артем. — Я звик до нашої тісноти.
— Коли ти їздив на сесії, було просторіше, — пожартувала Соломія. — Але без тебе було порожньо. Добре, що це позаду.
— Тепер завжди будемо разом, — ніжно відповів Артем, обіймаючи дружину.
Два роки промайнули у гармонії. Гроші на нову квартиру збиралися, свата дружили, діти росли. Але раптом усе розАртем зник з усіма їхніми спільними мріями, залишивши Соломію з розбитим серцем, але з розумінням, що інколи щастя треба шукати в собі, а не у когось іншого.
