Розбиті серця та таємний приворіт
Марійка повернулася додому з батьківських зборів у невеличкому містечку під Івано-Франківськом. Щойно переступила поріг, пішла до кімнати сина й почала розмову.
— Мам, годі вже, набридли твої нотації! — не витримав Денис.
— Як це годі? Я щойно почала! Вчителька Ярина Степанівна дуже тобою незадоволена, — Марійка глянула на сина з докором.
— Роблю, що хочу! Як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша жінка — ти його, мабуть, так само дошкуляла, як і мене! — випалив Денис.
— Яка інша жінка? Про що ти? — Марійка завмерла, голос затремтів від здивування.
Марійка йшла зі школи, де вчителька знову скаржилася на Дениса: домашні не виконує, на уроках невнимательний, грубить. Що сталося з хлопчиком? Він став розсіяним, замкнутим, нічого не розповідає. Треба поговорити з чоловіком, нехай батько розбереться.
Раптом вона помітила машину чоловіка, припарковану біля тротуару. Невже приїхав за нею? Який молодець! Вона прискорила крок, але різко зупинилася. З машини вийшов її чоловік, Богдан, із букетом квітів, але пішов не до неї, а до незнайомки. Та обняла його, взяла квіти, і вони поїхали.
Марійка стояла, наче прикована. Хто ця жінка? Висока, з довгим рудим волоссям, у облягаючій сукні — повна протилежність їй, невисокій, з темними короткими кучерями. Богдан казав, що затримається на роботі, мовляв, новий проект обговорюють із колегами. Невже ця жінка — його колега? За п’ятнадцять років шлюбу Марійка ніколи не сумнівалася у його вірності.
Вони одружилися з кохання відразу після університету. Батьки Богдана, заможні люди, подарували їм квартиру в центрі Львова. Свекор із свекрухою обожнювали Марійку, а в їхній доньці, що народилася пізніше, душі не чаяли. Богдан зайняв місце батька в родинній компанії, коли той пішов через стан здоров’я. Спочатку було важко, але він впорався, підлеглі його поважали. Зарплатні вистачало на все: купили хату за містом, їздили туди з друзями та родичами, відпочивали за кордоном. Богдан пропонував Марійці залишити роботу медсестри й присвятити себе родині, але вона любила свою справу, допомагати людям було її покликанням.
І що тепер? Якщо у нього інша, значить, він розлюбив. Незабаром піде до неї… Сльози обпекли щоки. Як боляче, як несправедливо! Чого йому не вистачало? Вони були не просто подружжям, а справжніми друзями, ділилися всім, і в їхніх стосунках не було проблем. Як він міг так зрадити? Богдан ніколи не дивився на інших, хоч і був гарним чоловіком.
Дома Марійка знову почала розмову з сином.
— Мам, годі вже, набридли твої лекції! — сердито відповів Денис.
— Як це годі? Ярина Степанівна скаржиться, що ти зовсім розгубився!
— Роблю, що хочу, як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша жінка — ти його дошкуляла, як мене!
— Яка жінка? Про що ти? — голос Марійки зірвався.
— Бачив я тата в кав’ярні з якоюсь красунею. Проходив повз, він мене не помітив. Що скажеш?
Марійка впала на диван, сховавши обличчя в долонях. Сльози котилися без зупинки.
— Мам, ну не плач… — Денис, який завжди переживав за маму, збентежився.
— Отак, сину… Жили, любили одне одного, а він іншу знайшов…
— Мам, буває. Я тоже тата люблю, але якщо він так із тобою вчинив, нехай іде. Проживемо. Мені вже тринадцять, я не маленький… Але мені сумно, боляче. Батько так підло вчинив.
Денис подав матері хусточку. Марійка втерла сльози й обняла сина.
— Я поговорю з ним. Нехай скаже все прямо.
Через пару годин Богдан повернувся додому. Він виглядав змученим.
— Марійко, я поїв із колегами, піду в душ і спати. Втомився.
— Богдане, я бачила тебе… Ти їй квіти дав, потім поїхали. Я йшла зі школи…
Богдан завмер, обличчя його зблідло.
— Бачила? Так… У мене стосунки з новою помічницею, Оленою. Не знаю, як так вийшло.
— І що далі? Підеш з родини?
— Марійко, я не хочу йти… Але до неї тягне, як магнітом. Я люблю тебе, але це як нав’язка. Вона сама проявила ініціативу, запросила до себе допомогти з паперами. Познайомила з матір’ю, повечеряли. Потім ще запрошували, відмовити було ніяково. І… я закохався. Бачилися на нашій хаті. Вибач…
— У нашій хаті? У нашому домі?! Богдане, як ти міг! — Марійці забракло повітря від болю.
— Вибач. Нам краще розлучитися. Не можу жити, наче нічого не сталося. Сина не покину, допомагатиму. Квартиру залишу вам, заберу машину і хату.
— Вже все вирішив… Вона молода, пограється й кине тебе. Думай головою!
Наступного дня Богдан зібрав речі й поїхав, поки Марійки і Дениса не було вдома. Синові він залишив листа зі спробою пояснити свіДенис прочитав листа, зімяв його в руці, кинув у кут і вийшов із кімнати, не сказавши ні слова.
