Розлом і примирення
Родинні бурі — штука підступна. Перед заміжжям Оксана й уявлення не мала, що життя з родичами чоловіка стане для неї випробуванням. Вона зростала в дружній сім’ї, де сварки були рідкістю, тому вважала, що подібні негаразди її оминуть. Розповіді колег про свекрух вона сприймала як перебільшення — з нею ж такого не станеться.
Після весілля Оксана й Тарас оселилися в його матері, Ганни Іванівни, у її затишній, але тісній двокімнатній квартирі в маленькому містечку під Києвом. Свекруха зустріла молодую тепло, і перші місяці все було спокійно. Діти поки що не входили у плани — молодята мріяли назбирати на власне житло.
Тарас працював у великій IT-компанії, його зарплата дозволяла будувати плани. Оксана теж працювала, але заробляла менше, викладала в місцевій школі. Ганна Іванівна була доброзичливою, але мала звичку роздавати поради, які спершу здавалися нешкідливими.
Оксана намагалася не реагувати, але з часом свекруха все частіше втручалася в їхнє життя. Її тон ставав все владнішим, а зауваження — уїдливішими.
Одного разу Оксана, сяючи від радості, принесла додому новий блендер.
— Тепер варитимемо смузі вранці, корисно та смачно! — скрикнула вона, ставлячи коробку на кухонний стіл.
Ганна Іванівна, оцінивши покупку скептичним поглядом, скривила губи:
— Навіщо це? Даремна витрата. Нормальні люди вранці кашу їдять, а ви всякими новомодними штуками шлунок собі псуєте. Потім шкодуватимете, та вже пізно буде, — демонстративно повернулася й пішла до себе.
Оксана, не стримавшись, кинула їй услід:
— Ваш син каші не терпить! Йому вистачає бутерброда з чаєм — і біжить на роботу!
Свекруха завмерла в дверях, обернулася й холодно відповіла:
— Якби ти була доброю дружиною, вставала б раніше та готувала Тарасові справжній сніданок, а не дрімала до полудня!
— Я не дрімаю до полудня! — спалахнула Оксана. — У мене уроки починаються пізніше, і що, мені заради цього позбавляти себе сну?
З того вечора між ними пройшла тінь. Блендер став лише приводом — напруга накопичувалася давно. Оксана сиділа на кухні, сьорбаючи чай, і роздумувала:
«Що за свекруха мені дісталась? Замість того щоб порадіти, постійно шукає, до чого причепитися. Я не винувата, що моя робота починається пізніше. Тарас дорослий, сам може зробити собі бутерброд. Чому я маю жити за її правилами?»
Почувши, як ключ повернувся у замку, Оксана підбадьорилася — повернувся Тарас. Вони завжди ділилися новинами, адже бачилися лише ввечері.
— Привіт, — він чмокнув її в щоку. — Чого така похмура?
— Тебе чекала, хотіла похизуватися, — вона кивнула на блендер. — Тепер снідатимемо по-новому!
— Круто, молодець! — посміхнувся Тарас.
Але з кімнати донісся голос Ганни Іванівни:
— Чому радіти? Лише здоров’я гробити цими іграшками!
— Мам, ну годі тобі! У всіх блендери, і ніхто не скаржиться, — намагався залагодити Тарас.
— Скільки за цю дурницю заплатила? — свекруха звернулася до Оксани.
Та, не знітившись, назвала суму вдвічі меншу за реальну.
— І це не багато? — обурилася Ганна Іванівна. — Хто в домі гроші приносить? Тарас працює, а ти їх розкидаєш!
— Я теж працюю! — відрізала Оксана. — І не сиджу без діла, до речі!
— Копійки твої! — різко сказала свекруха. — Тарас родину утримує, а ти марнотратниця!
Сварка розгоралася. Тарас, бачачи, що ситуація виходить з-під контролю, взяв дружину за руку й повів у їхню кімнату, ґречно зачинивши двері.
— Боже, як мені це набридло! — зітхнула Оксана. — Чому вона лізе в наше життя?
Вона хотіла вилити все, але стрималася — Тарас не винуватий, що в нього така мати. Ганна Іванівна витрачала пенсію на свою дачу: то паркан лагодити, то дах латати. Тарас іногда бурчав, але допомагав.
Вранці, поки Оксана спала, свекруха вирішила приготувати синові сніданок, щоб показати, хто справді про нього дбає.
— Мам, навіщо тобі це? Я сам упораюся, — здивувався Тарас.
Але Ганна Іванівна не заспокоювалася. Вона вилила все, що думала: Оксана — ледащиця, невдячна, не вміє піклуватися про чоловіка. Тарас слухав, приховуючи посмішку. Він знав, що мати перебільшує, і не сприймав її слова серйозно.
— Мам, дякую, я побіг, — кинув він, виходячи на роботу.
Свекруха залишилася стояти, розгублено дивлячись йому вслід. Оксана, прокинувшись, снідала наодинці — Ганна Іванівна не виходила. Ввечері, коли Тарас повернувся, свекруха продовжувала нарікати. Оксана, почувши це з кімнати, не витримала.
— Зново на мене скарОксана глибоко зітхнула, усвідомивши, що іноді найбільші бурі в родині закінчуються найспокійнішими зорями.
