**Розкол і примирення**
Сімейні бурі — річ підступна. До шлюбу Соломія й гадки не мала, що життя з ріднею чоловіка виявиться випробуванням. Вона, виросла в дружній родині, де сварок майже не було, вважала, що її минутимуть такі негаразди. Історії колег про свекрух вона сприймала як перебільшення — з нею ж такого точно не трапиться.
Після весілля Соломія та Богдан оселилися у його матері, Ганни Степанівни, у її затишній, але тісній двокімнатній квартирі в невеличкому містечку під Львовом. Свекруха зустріла невістку привітно, і перші місяці все було гладенько. Діти поки не входили у плани — молодята мріяли назбирати на власне житло.
Богдан працював у великій IT-компанії, його зарплата дозволяла будувати плани. Соломія теж працювала, але заробляла менше, у місцевій школі вчителем. Ганна Степанівна була доброзичливою, але мала звичку роздавати поради, які спочатку здавалися невинними.
Соломія намагалася не реагувати, але з часом свекруха все частіше втручалася в їхнє життя. Її тон ставав дедалі владнішим, а зауваження — більш колючими.
Одного разу Соломія, сяючи від радості, принесла додому новий блендер.
— Тепер готуватимемо смузі зранку, кориснісно і смачно! — скрикнула вона, ставлячи коробку на кухонний стіл.
Ганна Степанівна, окинувши покупку скептичним поглядом, скривила губи:
— Навіщо це? Даремна трата. Нормальні люди вранці кашу їдять, а ви всякими новомодними штуками шлунок собі псуєте. Потім пожалкуєте, але буде пізно, — демонстративно повернулася і пішла до себе.
Соломія, не втримавшись, кинула їй услід:
— Ваш син кашу терпіти не може! Йому вистачає бутерброда з чаєм — і біжить на роботу!
Свекруха завмерла в дверях, обернулася і холодно парирувала:
— Якби ти була гарною дружиною, вставала б раніше і готувала Богданові справжній сніданок, а не спала б до обіду!
— Я не сплю до обіду! — спалахнула Соломія. — У мене уроки починаються пізніше, і що, тепер я через це маю позбавляти себе сну?
З того вечора між ними промайнула тінь. Блендер став лише приводом — напруга копилася давно. Соломія сиділа на кухні, ковтаючи чай, і розмірковувала:
«Що за свекруха мені дісталася? Замість того щоб порадіти, постійно шукає, до чого причепитися. Я не винувата, що моя робота починається пізніше. Богдан дорослий, сам собі бутерброда зробить. Чому я маю жити за її правилами?»
Почувши, як ключ повертається у замку, Соломія оживилася — повернувся Богдан. Вони завжди ділилися новинами, адже бачилися лише ввечері.
— Привіт, — він чмокнув її у щоку. — Чого така похмура?
— Тебе чекала, хотіла похизуватися, — вона кивнула на блендер. — Тепер снідатимемо по-новому!
— Круто, молодець! — посміхнувся Богдан.
Але з кімнати донісся голос Ганни Степанівни:
— Чому радіти? Лише здоров’я цими іграшками губите!
— Мам, ну годі вже! У всіх є блендери, і ніхто не скаржиться, — спробував згладити Богдан.
— Скільки за цю дурницю заплатила? — звернулася свекруха до Соломії.
Та, не розгубившись, назвала суму вдвічі меншу за реальну.
— І це небагато? — обурилася Ганна Степанівна. — Хто в домі гроші заробляє? Богдан працює, а ти їх розкидаєш!
— Я теж працюю! — відрізала Соломія. — І не сиджу без діла, між іншим!
— Копійки твої! — різко відповіла свекруха. — Богдан утримує сім’ю, а ти марнотратниця!
Сварка розгоралася. Богдан, бачачи, що ситуація виходить з-під контролю, взяв дружину за руку і відвів у кімнату, гупнувши дверима.
— Господи, як мені це набридло! — зітхнула Соломія. — Чому вона лізе у наше життя?
Вона хотіла вилити все, але стрималася — Богдан не винуватий, що в нього така мати. Ганна Степанівна витрачала пенсію на свою дачу: то паркан лагодить, то дах латає. Богдан іноди бурчав, але допомагав.
Вранці, поки Соломія спала, свекруха вирішила приготувати синові сніданок, щоб показати, хто справді про нього дбає.
— Мам, навіщо тобі це? Я сам уд— Мам, навіщо тобі це? Я сам упораюсь, — здивувався Богдан, дивлячись на накритий стіл.
