Темрява вкрила невеличке місточко Вересень, де в холодній самоті своєї оселі Світлана сиділа, стискаючи в руках стару фотографію сина. Її душа розривалася між любов’ю до нього і палаючою ненавистю до тієї, хто, на її думку, вкрала її хлопчика. За вікном вив вітер, наче віддзеркалюючи її внутрішню розпуку.
Ганна почувалася самітньою у цьому світі. З першого дня її життя у Вересні почалися випробування. Свекруха Світлана з самого початку її не прийняла. Як можна було привітати дівчину з глухого села, яка виросла без матері, у їхню поважну міську родину? Лише Олексій, її чоловік, бачив у Ганні світло і тепло, яких йому так бракувало.
Ганна досі пам’ятала той злополучний вечір, коли все почалося. Вони з Олексієм прийшли до Світлани, щоб познайомитися. Ганна хвилювалася, її руки тремтіли, коли вона намагалася посміхатися. Олексій був напружений, але сподівався, що мати прийме його вибір. Однак ледво вони переступили поріг, Світлана, не приховуючи зневаги, заявила, що Ганна — не пара її синові. Ганна спробувала захиститися, пояснити, що любить Олексія всім серцем, але Світлана лише холодно посміхнулася. У той момент Ганна не втрималася і різко відповіла, що має право на своє життя. Це стало іскрою, яка розпалила ворожнечу.
Ганна завжди вважала себе сильною. Вона звикла долати труднощі, адже дитинство без матері загартувало її. Батько, суворий, але справедливий, навчив її стійкості та чесності. Але конфлікт із Світланою виявився не просто сваркою — це була справжня війна, де кожен удар бив у саме серце. Ганна відчувала, як її впевненість руйнується під тиском свекрухи.
Світлана не зупинялася. Вона робила все, щоб зруйнувати щастя молодих. Погрожувала вигнати Олексія з квартири, яку колись купила для нього, розпускала плітки про Ганну та її батька, називаючи їх селюками. Її пихатість була як ніж, що встромлявся у душу Ганни. Здавалося, Світлана забула, що сама колись була простою дівчиною, яка мріяла про краще майбутнє.
Коли Ганна й Олексій оголосили про весілля, Світлана влаштувала справжній спектакль. Вона кричала, плакала, хапалася за серце, але її театральні жести нікого не обдурили. Олексій намагався вмовити матір, але вона була непохитна. У підсумку весілля минуло без неї. Цей день був гірко-солодким: Ганна мріяла про велику дружню родину, але замість цього отримала лише біль і розчарування.
Олексій любив Ганну всією душею, але його серце розривалося. Він знав, що вибір дружини зруйнував його зв’язок із матір’ю. Світлана виховувала його сама після смерті батька, оточуючи сина майже задушливою турботою. Її любов була щирою, але контроль отруював життя. Ганна стала для Олексія порятунком, ковтком свободи. Тепер він опинився між двох вогнів: коханою дружиною й матір’ю, яка не могла його відпустити.
Напруга зростала. Олексій відчував, як його сили тануть. Він не хотів втрачати ні Ганну, ні матір, але кожна з них вимагала від нього повної відданості. У такі моменти він запитував себе: як знайти вихід із цього пекла?
Коли в Ганни й Олексія народилася донька, Світлана, здавалося, трохи пом’якшала. Вона навіть приїхала подивитися на онуку. Але надія на примирення розвіялася вже під час першої спільної вечері. Світлана знову накинулася на Ганну, звинувачуючи її в тому, що вона не гідна їхньої родини, що її селянське коріння ганьбить їхнє ім’я. Ганна намагалася пояснити, що вони з Олексієм будують своє життя, що їхня любов сильніша за упередження. Але Світлана не слухала. Вона продовжувала свої напади, навіть не помічаючи, що її слова ранять не лише Ганну, а й батька Ганни, і навіть маленьку онучку, яка спала у колисці.
Тепер Ганна й Олексій жили в невеличкому будиночку на околиці Вересня, який збудував батько Ганни. Олексій працював на будівництві, а Ганна присвятила себе доньці. Світлана продовжувала погрожувати: то обіцяла виписати сина з квартири, то заявляла, що заповідає все своїй кішці. Вона навіть пропонувала Олексію способи ухилятися від аліментів, якщо він раптом вирішить покинути сім’ю. Але Олексій був непохитний: він любив Ганну й доньку й не збирався піддаватися на маміні маніпуляції.
Вже три місяці вони не спілкувалися зі Світланою. Вона відмовлялася прийняти родину сина, і Ганна почала думати, що ця ворожнеча ніколи не закінчиться. Іноді їй здавалося, що мрія про дружню родину залишиться лише ілюзією. Але, дивлячись на Олексія, який ніжно коливав їхню доньку, Ганна відчувала, як її серце наповнюється теплом. У них був свій маленький свіАле в глибині душі кожна з них знала, що тільки справжнє примирення зможе врятувати їх від ще більшого болю.
