Розлучення через сусідку
Ну скажи мені чесно, чому ти зі всіх жінок на світі вибрав саме її? Від мене і до неї, чому? запитує Марічка, не приховуючи ані образи, ані злості.
Соломія геть у всьому програвала Марічці. Ще б пак, якби Володимир хоч сказав щось на кшталт: «Вона весела, легка на підйом, не така сувора, не така надокучлива, як ти». Але цього навіть не було.
Як так, Марічко! Як же так?! Ви ж так добре жили жаліли і мама, і сестра, і численні подруги, коли дізналися про майбутнє розлучення.
Жили, погоджувалася Марічка. Але більше не будемо.
Марічко, добре подумай, перш ніж йти від такого чоловіка. Він же працює, дітей любить, і взагалі не хоче з тобою розлучатися
Після таких слів Марічка всіх, хто їх промовляв, заносила в довічний бан і у Facebook, і в Viber, і, звісно, в реальному житті.
Колега, з якою раніше спілкувались цілком по-дружньому, тепер отримувала лише формальне кивання та коротке «добрий день» при зустрічі.
І коли та намагалася завести розмову, Марічка чесно висловила їй усе, що думає про непрохані поради та наполегливі спроби повернути до чоловіка-зрадника.
Так, так, зрадника! Марічка й досі не могла зрозуміти, як таке сталося.
Жили вони нормально! Двадцять років разом, ще зі студенських лав, не то що пуд солі, а цілий вагон того солі разом зїли без них спільне життя, кажуть, не будується.
Пережили все: і повну відсутність грошей, і безробіття, і хвороби, як свої, так і дитячі…
Дітей двоє син і донька, повний комплект, як кажуть. В хаті завжди чисто, наготовано, голова в Марічки ніколи не боліла…
За собою стежила, чоловіка за гаманець на ніжках не тримала, і на нього час знаходила, не відсунула його одразу після народження дітей…
То чого ж йому ще не вистачало, що одного чудового дня він взяв та й пішов наліво?
І до кого! Якби вже молоденька якась то ще можна було б якось зрозуміти. А тут потягло Володимира до розлученої з дитиною із сусіднього підїзду.
Ну поясни мені, що ти в ній знайшов?
Марічка то сміялася, то плакала, коли зрада стала явною і Володимир мусив відповідати за свої вчинки перед дружиною.
Ну просто скажи, чому саме вона? Від мене до неї, чому?
Соломія ніби й не вигравала у Марічки взагалі. Якби хоч сказав, що Соломія щось таке має, чого Марічці не вистачає, що вона краща для сімейного життя Але й цього пояснити не зміг.
Може, під впливом алкоголю? Та ні, тверезий був, як скельце.
Усе, що він міг блеяти щось на кшталт «саме так вийшло» та відчайдушно благати повернутися до родини з усіма можливими вибаченнями та самоприниженням.
Найбільший сюрприз для Соломії був у тому, що в плани Володимира аж ніяк не входили розлучення з Марічкою чи переїзд до нової пасії.
Він собі думав, що як котик нашкодить десь там збоку, а потім з невинним обличчям повернеться додому до дружини, ляже з нею в ліжко, і зробить вигляд, що Соломії в його житті й не було.
І, можливо, так і сталося б, якби не те, що Соломія завагітніла від їхніх зустрічей і вирішила, що тата для нової (і старої заодно) дитини треба ловити у РАЦС усіма можливими способами.
Тож влаштувала той скандал прямо у квартирі Марічки.
Спершу Марічка навіть не повірила. Як тут повірити, коли двадцять років живеш із людиною й знаєш його, здається, краще, ніж себе?
Та й Соломія, виявляється, знала: розповіла, де які родимки, яку форму має шрам на спині таке не придумаєш, якщо не бачив людину без одягу.
Тобто зв’язок був. І Володимиру нічого не залишалося, як усе визнати та пробачення просити.
Від Марічки неочікувано відвернулась частина знайомих. Та ж колега, кілька подруг, що раніше дивились на Володимира крізь пальці, далекі родичі
Усі в один голос кричали, що Марічка має пробачити, примиритися, робити вигляд, що нічого не сталося. І от це їй було геть не зрозуміло.
Ще можна зрозуміти свекруху, котра благала «зберегти сімю». Вона бачила, як синові самому соромно за вчинене, допомогти хотіла, розповідаючи, як Марічці буде тяжко без чоловіка.
Дітей спершу також намагалася підбурити, мовляв, кажіть мамі, щоб із татом не розлучалася. Неприємно, але логіку ще можна простежити.
А от що решті до їхньої сімї та рішення Марічки ту сімю не зберігати? Всі, наче у старому відрі з раками: самі вариться і тебе тягнуть.
Що ще це може бути? Марічка не знала. Але терпіти такого не збиралася.
Вона була дочкою свого вже покійного батька, який навчив її головній речі. А точніше дав пораду, яку весь час повторював:
Доню, якщо хтось каже, що ти маєш трохи потерпіти, поділитись, комусь щось віддати і щось комусь простити тільки тому, що «так прийнято» чи Бог так велить не слухай. Це лише намагаються використати тебе для своїх цілей.
Брала до серця ці слова і не раз переконувалася, що соромом, навязуванням обовязків та іншими маніпуляціями починаються історії на кшталт її власної.
Ніколи не давала маніпулювати собою. Діти, як з’ясувалось, теж: щойно Марічка подала на розлучення, свекруха телефонувала з вимогою розблокувати її в месенджерах та продовжити спілкування.
Дістала вона, пояснила дочці Катерині за вечерею.
Син Артем ночував у дівчини, тож на питання відповідала Катря, віддуваючись за себе і за «того парубка».
Усі розмови з бабусею тільки про те, як ми маємо зробити все, щоб ви з татом повернулися так буде краще для всіх, і ось це все. Я раз сказала хай самі розбираються, два сказала вона не чує, все своєї співає.
У підсумку заблокувала її, нехай спочатку стане нормальною бабусею.
Дякую, Катрю. Розумію, що тобі нелегко. І я вдячна, що ти не ведешся на ці маніпуляції, не підспівуєш бабусиній пісні.
Мамо, я ж не дурна, зітхнула Катя. Я знаю, що татко зробив. Якби ви посварились через те, що не можете визначитись, куди у відпустку їхати чи які фіранки в кухню повісити можна було б щось зліпити.
А зраду нормальні люди не пробачають. І тато це знав. А якщо знав і все ж таки пішов до тої Соломії
Мамо, я його люблю, він все одно мій тато. Але На що він розраховував? І чого хоче бабуся?
Відповіді на ці питання Марічка не мала. Бо ще місяць тому була впевнена: на будь-яке доньчине питання дасть відповідь.
А тепер і сама не знала, як так сталося, що людина, яка двадцять років була зразковим чоловіком і батьком
Буває всяке, так. Але таких диких вчинків не чинив. І от на тобі викинув таке на старість. Осінь у голові чи біс у ребро?
Виявилось, у голові Володимира, чи в його ребрах, чи в пестливому прізвиську, бігало ще немало чортів.
І спустив їх на свою колишню сімю він у дуже «оригінальний» спосіб.
Минуло вже пять років від розлученняАле, як не дивно, найбільшою несподіванкою стала навіть не історія з Соломією, а тиша і спокій, які несподівано настали у квартирі Марічки. Вперше за багато років вона неспішно приготувала собі каву і без докорів сумління посиділа з книжкою у кухонному вікні, слідкуючи, як надворі вечоріє.
Діти робили те саме кожен зайнятий своїми справами, але разом, без сварок і натягнутої тиші, коли батько намагається виправдатися, а мати тримає горду паузу. Навіть кішка перестала ховатися під диваном.
Володимир зникав з простору квартири, повільно та невпинно. Діти вже не питали: «А коли тато прийде?» а вона не прислухалася більше до кроків у підїзді. Виявилося, що свобода таки має запах трохи кавово-гіркий, із присмаком полегшення.
Друзі, відсіявшись і збліднувши, залишили після себе маленьке, затишне коло справжніх і вірних: тих, хто не дорікав, не радив терпіти, а просто приносив тортик і гарну історію до вечірнього чаю. Марічка зловила себе на думці саме цього і вистачає, більше нічого не треба.
А якось навесні вже коли дерева розпускались ніжно-зеленим, і сонце світило так, що і болі згадувати не хотілось, нова сусідка привіталася з Марічкою у дворі особливо відкрито. Сміливо, по-своєму захоплено.
Ви така щаслива виглядаєте, сказала вона, ніжно усміхаючись. Це складно, якщо враховувати все, що було?
Ні, відповіла Марічка, відчуваючи несподіваний прилив вдячності до себе. Це дуже просто, якщо більше не погоджуватись бути для когось запасною чи зайвою.
Того вечора Марічка нарешті поставила у смартфоні нову заставку блискучий захід сонця. І вперше за довгі роки цей захід був лише її.
