Ми з дружиною розлучалися й почали ділити нажите. І тут несподіванка. “Забирай цього!” — скрикнула вона. “Ви з ним — як брати-близнюки!”
Так у нас з’явився розкішний какаду з котячим ім’ям Маркіз, якого моя мати одразу ж перейменувала в Кешу.
Цей папуга дістався мені під час розподілу майна, хоча й не належав до спільного, бо жив у її домі ще до мене.
Кеша був чудовий у всьому, але одна вада не давала нам спокою: папуга мовчав. Усі наші спроби витягти з нього хоч слово зазнавали поразки. Кеша мовчав, як підпільник на допиті. І лише дід не схвалював наших старань.
“Відчепіться від папуги!” — бурчав він. “У вас більше нема з ким поговорити?”
Мабуть, через це вони з дідом і знайшли спільну мову. Дідові папуга подобався як чемний та мовчазний слухач, а Кеша любив, схиливши голову, слухати діда, коли той щось лагодив або вечором сідав за чарку.
Зрештою ми вирішили показати Кешу сусідці, яка тримала двох говірких хвилястих папужок і славилася вмілим навчанням птахів українській мові. Чи треба казати, що Кеша вразив її назавжди.
Вона була в захваті! Довго ходила навколо нього, сплескувала руками, щось примовляла, а потім раптом захотіла погладити. Протягла руку й злегка торкнулася пальцем голови мирно дрімаючих птахів.
Кеша, порушений у спокої, відкрив одне око, невдоволено подивився на незнайому пані й раптом виразно промовив:
“Відчепіться від папуги!”
Сусідка знепритомніла, а Кешу з того дня як прорвало. Вийшло, як у тому жарті про німого хлопчика, який одного разу за обідом раптом сказав: “Суп пересолений!”, — а на запитання: “Чого ж ти мовчав десять років?!” — відповів: “А до цього все було нормально!”
Так само й Кеша. Мовчав-мовчав, а потім заговорив. Лиха була в тому, що він говорив голосом, інтонаціями та словарем діда. Дід, ще дужкий старий, був на війні водієм, повернувся без ноги й довгі роки працював теслею. За словом у кишеню не ліз і мав характерний для його характеру та життя лексикСусідка так і не змогла його перевчити, але тепер, кожного разу, коли Кеша лаявся, ми з дідом лише переглядалися й сміялися — адже в країні, де вітер носить історії з минулого, найкращі уроки часом вивчаються мовчанням.
