Щоденниковий запис
Розлучитися у вісімдесят не було ні романтичним порывом, ні кризою середнього віку. Це було визнання самому собі я програв. Після сорока років шлюбу з жінкою, з якою ділив не лише побут, а й мовчання, порожні погляди за вечерею та все те, що ніколи не було промовлене вголос, я зрозумів я не був тим, ким мав стати. Мене звуть Богдан, я з Чернівців, і моя історія почалася з самотності, а завершилася відкриттям, якого я ніколи не очікував.
З Марійкою ми прожили майже ціле життя. Одружили нас у двадцять, ще за часів СРСР. Тоді було кохання. Поцілунки на лавках у парку, розмови до пізньої ночі, спільні мрії. А потім усе розсипалося. Спочатку діти, потім борги, робота, втома, рутина Розмови перетворилися на записки на кухні: «Світло сплатив?», «Де квитанція?», «Закінчилась сіль.»
Вранці я дивився на неї і бачив не дружину, а втомлену сусідку. І, певно, для неї я був таким самим. Ми не жили разом ми існували поруч. Одного дня, упертий і гордий, я сказав собі: «Ти маєш право на більше. На другий шанс. Хоч на глоток свіжого повітря.» І подав на розлучення.
Марійка не сперечалася. Лише сіла, подивилася у вікно і промовила:
«Добре. Роби, як знаєш. У мене вже немає сил боротися.»
Я виїхав. Спочатку відчував себе вільним, ніби з плечей звалився тягар. Почав спати на іншій половині ліжка, завів кота, став пити каву на балконі на світанку. Але незабаром прийшло інше відчуття порожнеча. У домі стало надто тихо. Їжа без смаку. Життя занадто передбачуваним.
Тоді мені спала на думку ідея, яка здавалася геніальною: знайти жінку, яка б допомагала. Таку, як колись Марійка прибирала, готувала, розмовляла. Бажано молодшу, рік пятдесят, досвідчену, добру, просту. Можливо, удову. Вибагливим я не був. Навіть подумав: «Адже я непогана компанія доглядаю себе, маю хату, гідну пенсію. Чому б і ні?»
Почав шукати. Обійшов сусідів, натякав знайомим. Потім вирішив ризикнути подав оголошення у місцеву газету. Стисло й прямо: «Чоловік, 68 років, шукає жінку для спілкування та допомоги по господарству. Гарні умови, житло та харчування забезпечені.»
Саме це оголошення змінило моє життя. Бо через три дні я отримав відповідь. Лише одну. Але лист, від якого затремтіли руки.
«Шановний Богдане,
Невже ви справді вважаєте, що у 2020-х жінка існує лише для того, щоб прати шкарпетки та смажити котлети? Ми не у XIX столітті.
Ви шукаєте не партнерку, не людину з душею та бажаннями, а безкоштовну домробітницю під виглядом романтики.
Можливо, варто спершу навчитися гот
