Мені 31 рік, і я виховую двох донечок трирічну Оленку та річну Соломійку. Я не працюю, повністю присвячую себе материнству це мій свідомий вибір! Коли народилася моя перша дочка, я, мабуть, як більшість, наївно думала: «Бабусі ж обовязково допоможуть на початку». Та насправді вони скоріше ставали на заваді, ніж були підтримкою, і всі труднощі я мусила долати одна.
Детальніше про це. Після народження Оленки, а особливо після виписки з пологового, я відчувала себе такою безпорадною не розуміла, з чого починати, що потрібно робити з малям. Те, що мені зараз здається елементарним, тоді приводило наш дім у хаос. Інструкцій, як доглядати за дитиною, у голові не було, а бабусі мали зовсім різні уявлення про елементарні речі, навіть про те, як купати малечу.
Чомусь я очікувала, що старше покоління, з досвідом за плечима, точно знає, як перевдягати маля, купати, годувати, підстригати нігтики, чим лікувати й так далі. Та швидко стало ясно, що єдиного підходу немає, і мені доведеться розбиратися самій. Зараз я вже справжній майстер у памперсах, але тоді
Щиро поважаю й люблю як маму, так і свекруху, хоча послухати їх то можна лише посміятися.
Бабуся 1 (свекруха):
– Над водою треба прочитати «Отче наш», і тільки таку воду потім можна давати дитині пити.
– Через пів року я купила фільтр для води.
– Купую господарське мило бо лише ним можна мити малюка. І головне, ним лікувати будь-які подразнення на шкірі.
– «Ти неправильно виховуєш дітей ось чому вони хворіють» (чому саме, не знаю).
– Щоб дитина перестала плакати, треба відвести до «бабки» вона викачає переляк і допоможе.
Бабуся 2 (моя мама):
– «Поплаче і перестане нічого страшного».
– «Температура? Дай піґулку!»
– Купуєте забагато іграшок, треба бути скромнішими.
– Приїду в суботу о 13-й, посиджу з онуками, але о 16-й вже маю бути на виставі так щовіихідних.
– Солодке й солоне вже можна з шести місяців якщо дитині хочеться, нехай пробує.
Я люблю маму, але тепер у мене до неї чимало питань щодо власного дитинства!
Як мене годували й лікували а скоріше не лікували зовсім. Мене з братом часто лишали на бабусю, а вдома ми їли лише жирні страви, бабуся цілими днями годувала нас макаронами. Коли я кашляла, на це не звертали уваги, й зрештою я дістала коклюш. Зараз я починаю розуміти, звідки у мене проблеми з підшлунковою, і чому печінка не витримувала надмірної їжі ще змалку.
Висновок простий: я щиро добре ставлюся до наших бабусь, але не уявляю, щоб лишила їм своїх дітей навіть на кілька днів без нагляду. Під медоглядом будь ласка. Я не параноїк, але мені страшно…
