Олег зупинив авто.
— Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув він хлопцеві на заправці й пішов у будівлю.
У дверах він ледь не зіткнувся з чоловіком. Той глянув на Олега й одразу втопив очі в телефон. «Максим?!» — ледь не вирвалося в Олега, але він здержався. Зайшовши в середину, він спостерігав колишнього друга через скриплячі двері. Побачив, як той сів у Mercedes. Олег кинувся до каси, потягнув картку, руки тремтіли від збудження.
На вулиці Mercedes вже вирулював на дорогу. Не розмрковуючи, Олег метнувся до свого Renault, щоб наздігнати колишнього друга.
«Отака зустріч. Отчаяний хлопчина, — знітив Олег, не спускаючи очей з авто. — Вдало женився? Ну нічого, дізнаюся…»
Машина звернула в коттеджне містечко. Коли вона зупинилася під воротами однієї з вілл, Олег проїхав повз і спостерігав у дзеркало. Mercedes увійшов у відчинені ворота, а Олег почав поволі здавати назад. Над ворота маячила камера, і він відхилився в кріслі, щоб ухилитися від об’єктива.
Крізь очікування він побачив, як Максим поставив машину перед гаражем. На ґанку з’явилася молода жінка. Олег упевнився — це вона.
— Не може бути… — прошепотів він.
Жінка підійшла до Максима, вони обнялися, поцілувалися й зникли в будинку.
«Одружені. От біс! Як так? Підставив? Я ж міг бути на його місці…»
***
У клубі було душно. Музика гуркотіла, світло прожекторів різало темноту, висікаючи з натовпу розпечені обличчя.
Олег сидів за барною стійкою, потягуючи коктейль. Погляд його блукав серед танцюючих, аж зупинився на високій дівчині в червоній сукні. «Непогано…» — подумав він і відвернувся.
Та не встиг зробити ковток, як почув знайомий голос.
— Це мій друг Олег, — Максим підійшов до бару, тримаючи за талію ту саму дівчину. — Знайомся, Мар’яна, моя дівчина.
Олег окинув її поглядом — у близькомі вона виглядала навіть краще: великі очі, ямочки на щоках, золотисте волосся.
— Сподобалася? — Максим усміхнувся.
— Що будете пити? — Олег не відводив очей від Мар’яни.
— Я за кермом. Мій батько купив це авто на день народження, — промовила вона з гордістю.
«Як він її добув?» — Олег не розумів.
— А де Наталка? — раптом спитав Максим у дорозі.
— Не почувається добре, — зітхнув Олег.
— Вагітна?! — Максим засміявся. — Ховаєш весілля?
Олег мовчав.
Квартира Мар’яни вразила його — дороге меблювання, картини.
— Де знайшов таку? — шепнув Олег другові.
— На дорозі. Вона мене ледь не збила, — засміявся той.
Олег підливав Максимові вина, доки той не впав на диван.
— Це моя робота, — сказала Мар’яна, побачивши його біля картини.
— Намалюєш мене?
— Ось зараз?
— У студії, — вона дала номер.
Дома Наталка зустріла його в сльозах.
— Ти мене більше не любиш?
— Ще, — буркнув Олег.
— То з чого мені думати?! Ти завжди десь!
— Робота! Дитина жодного дня… — Олег раптом підхопив думку. — Поживеш у бабусі? Зекономимо…
Вона погодилася. Він відвіз її на вокзал, махав рукою, доки потяг не зникнув.
А потім подався до Мар’яни.
Через рік Олег був уже свіжим овдовілим. Багата дружина залишила йому коттедж, але не встигла переписати бізнес.
Тепер він шукав нову «кандидатку» — самотню, багату, без родичів.
Але одного разу під будинком колишньої дружини побачив Максима й Наталку.
«Одружені? Мій син живе під його прізвищем?»
Телефон дзвонив.
— Де ти?! — скрикнула у трубку його нова «наречена», віком майже йому в матері.
— Вже їду, кохана, — буркнув Олег.
Багатство — не в грошах, а в розумі. А його Олегу бракувало.
