Олена збирає речі й виходить із дому.
Куди?
Тобі що, важливо? Звільняй і квартиру, вона наша з батьком. Здаватиму її. Мені тут гуляк не потрібно. Шукай собі місце.
Олена прийшла з роботи й знову побачила чоловіка з компанією. За столом сиділи сусід Дмитро та його брат Ярослав, який приїхав у гості. Вони вже третій день відзначали його приїзд.
Ігор, чоловік Олени, зазвичай не гуляв. Рідко, хіба що по святах. Але тут друзі, настрій. Він розумів, що це не найкраща ідея, але як відмовити?
Друже, ти ж мій друг, чи не так? повторював Ярослав.
Ігорю, проводи гостей і лягай спати. Вони ледве на ногах стоять.
Мовчи, жінко! гаркнув Ярослав.
Оленко, ми вже йдемо, тихо сказав Дмитро, підвівшись зі столу.
Як ти звертаєшся до моєї дружини?
Заспокійся. Усі розійшлися. Виходьмо.
Олена випровадила гостей, чоловіка вкинула на диван і взялася за прибирання. Незабаром мала приїхати свекруха. Нехай побачить, чим її син займається!
Вона встигла все прибрати, якраз коли завітала Наталія Петрівна. Навіть вечерю зварила на швидку руку гості зїли все, що було готове. Рештки зі столу полетіли у смітник.
Наталіє Петрівно, Софійко, як я по вас сумувала!
Мамо, а в бабусі є кошеня. Воно руде. Дідусь каже, що воно морда хитра.
Софійко!
Дідусь так каже!
Мийте руки, будемо вечеряти й чаювати.
А де Ігор? Дзвонила йому не відповів.
Спить. Третій день із сусідом гуляють. Приходжу з роботи виганяю, а вранці знову починається. Може, викину його надвір без ключів? Поки цей Ярослав не приїхав, все було нормально. А тепер надовго. Квартира у них із Дмитром спільна, а дружина сусіда не пускає гостей діти маленькі. Ось і привалили до нас.
Вони ж друзі з дитячого садка. Як тільки ми сюди переїхали так і знайомились. Так просто не закінчиться. Вам треба переїжджати.
Куди? Будинок ще не добудований, хоч і трохи лишилось. Треба зїздити, перевірити. Та й як його кинути?
Сам прибіжить.
Хто прибіжить? у дверях зявився Ігор.
Ти. Хто ж іще. Вже прибіг чи їжа привабила, чи ще інше?
Нічого не хочу.
І добре. Олена збирає речі й іде від тебе.
Куди?!
Тобі що, різниця? Ти звільняй квартиру вона наша з батьком. Здаватиму. Мені гуляки тут не потрібні. Шукай собі житло.
Яке житло, мам? Ярослав аж остовпів. У нас же будинок будується!
Будинок? Ну, подумай сам чий він? Хто в нього вклався? Так Олена й ти. Але ти вклав наші гроші. Там житимуть Олена й Софійка. Оленко, не стой, збирай речі.
Я не віддам доньку!
Ой, налякав.
Вона моя! Олена не має до неї відношення.
А коли вона їй замінила матір мала? Сорому немає. Вона їй мати! І не смій при доньці нічого говорити. Краще збирай свої речі.
Мам, я ж твій син! А я?
І що? Завтра квартира має бути вільною. Зараз ми з дівчатами їдемо.
Куди?!
Оглядати їхній будинок і підганяти будівельників. Там вже трохи лишилось. Дороблять. Меблі замовимо.
А я?
Що ти все переймаєшся? У тебе ж друзі прихистять.
Ні, так не можна.
Я все сказала. Оленко, зібрала? Тоді поїхали. Ключі від авто візьми.
На моїй машині?
А ти хочеш, щоб ми пішли пішки? Тобі за кермо не можна.
Зараз поїдемо до нас, а завтра подивимось будинок, промовила свекруха. Вихідні попереду. Провітримось, відпочинемо. А він нехай думає.
Зранку Ігор із речами стояв біля квартири батьків. З матірю жартувати було марно. Що вона сказала те й буде.
Тобі чого треба?
Мам, ти ж казала звільнити квартиру. Все, вона вільна. Я поки до вас, а потім знайду де жити. Софійку й Олену заберу. А де вони?
Поки тут, але скоро поїдемо дивитись їхній будинок.
Я їх шукав… Мам, давай поговоримо. Я винен. Це все брати. Ну, ти ж знаєш Ярослава, Дмитра. Від них не відчепишся.
Саме тому ти там більше не живеш.
Олена й Ігор помирилися. Вона була ображена, але йому повірила.
Все. Більше ніяких друзів-сусідів.
Дивись, інакше Софійки не побачиш. Донька залишиться зі мною. І син теж…
Син?! Син! Треба швидше доробляти будинок! Треба сказати мамі!
Не кричи, вона знає. Може, й не син, а ще донька. Термін ще малий.
Нехай буде донька чи син. Ти ж моя Оленко! Ігор підхопив дружину й закрутив у повітрі.
Обережно! Постав мене.
Сімя переїхала до нового дому. Братик Софійки народився невдовзі після новосілля.
Софійко, іди подивись на братика, сказала бабуся.
Який маленький. А мій більше. Мама подарувала. Ми тепер дві мами
