Саме тут мати передала доньці кільканадцять листів. Читаючи їх у сусідній кімнаті, Юлія не просто плакала

Коли Сергій пішов служити до Збройних Сил, Златослава пообіцяла йому чекати вірно. І дотрималася обіцянки: писала йому палкі листи, розмальовувала їх волошками й серцями, а наприкінці завжди писала «цілую» і ставила слід від своїх губ. Вона кохала Сергія безмежно як тільки по-справжньому можна любити людину. Коли його не було поруч, хвилини тягнулися, як години.
Тому Златослава не могла повірити, що Сергій міг так з нею вчинити.
Серце підказувало їй: ні, це якась помилка. Він не міг забути її. А коли коханий перестав відповідати на її листи, а потім надіслав кілька рядків: «Забудь мене», Злата змушена була прийняти гірку правду.
Вона вийшла заміж за першого чоловіка, який трапився на її шляху. Без любові, просто так. Назавжди закрила своє спустошене серце і більше не підпускала туди нікого. Бо сильніше Сергія вона не могла покохати вже нікого.
Якось Златослава була на кухні в фартушку, у домашніх капцях коли пролунав дзвінок у двері. Відкриває а там Сергій, вже дорослий, у військовій формі.
Я не повірив, що ти вийшла заміж, говорить він, але вирішив дізнатися сам. Тепер бачу, це правда В його очах стільки болю, ніби ось-ось заплаче, тепер розумію, чому ти перестала писати
Сергій повернувся, щоб піти, але Злата зупинила його:
Як ти можеш таке казати? Це ти писав мені, щоб я про тебе забула їй було незрозуміло, чи він намагається виправдатися, чи звинувачує її.
Ну і?.. після паузи спитав він. Так, минулого тижня з армії надіслав останній лист, ще сподіваючись, що ти чекаєш мене
У Златослави ніби ком уперся в горло, вона не могла вимовити ані слова. Сльози пекли їй щоки, а в голові крутилися тільки питання: «Як? Чому?»
Того ж дня Злата пішла до батьків. Їй стало ясно, що вони знають більше, ніж вона думала. Їм Сергій ніколи не подобався: мовляв, бідний, грошей не мав.
Пробач нам, доню, сказали мама з татом не стримуючи сліз. Ми хотіли, щоб у тебе доля була легша, бо ми знаємо, як воно останні копійки витрачати, щоб дітям на солодке дати. Хотілось, щоб ти не жила так само
Але ж ви самі покохали одне одного, хоча не мали нічого! І одружились! То чому ви вирішили зламати моє життя? Як ви могли так зі мною вчинити?! дорікала Злата.
Ось, мама дала їй пачку листів.
У сусідній кімнаті, читаючи їх, Злата не просто плакала, вона ридала вголос. В останньому листі, про який говорив Сергій, був підсушений пролісок, а поряд напис: «Довго шукав, але знайшов його для тебе».
Ввечері Златослава відверто поговорила з чоловіком, для якого, окрім роботи, гривень і друзів, а може, й дівчат (сусіди часто їй нашіптували) в житті більше нічого не існувало. Вони розійшлись тихо, без скандалів.
І вперше в житті Злата, переступивши страх ночі, пішла прогулятись самотньою вулицею рідного Львова. Але тепер їй було не страшно вона знала, куди йде: до того, хто любив її завжди і кого вона кохала всім серцем.
Згодом усе забулося, всі образи лишилися позаду. В родині Златослави й Сергія тепер росте двоє світловолосих синів. Бабуся й дідусь щасливі разом з онуками. І всі знають: найбільше багатство коли в домі панує щира любовА як настане весна і крізь торішнє листя пробивається перший пролісок, Златослава завжди бере сина за руку й веде до парку. Там, де колись Сергій поклав для неї найдорожчу у світі квітку, вона згадує молодість і шепоче дітям: «Любіть одне одного чесно. Не бійтеся свого серця, навіть коли все здається неможливим».
Того вечора, коли сонце сідає над дахами старого Львова, Сергій повертається додому з оберемком волошок. Злата посміхається крізь сльози радості і вже не важливо, скільки болю було в минулому. Теплі руки чоловіка, сміх дітей, запах весни і маленький синій пролісок вишивають у її серці вічну впевненість: любов завжди знаходить шлях додому.