Петро був старим бойгаком. Жив собі та й жив, самотність його не мучила. Працював, як віл у ярмі. Роботу свою любив. Звик усе робити ідеально, щоб порядок був у всьому. А скільки не зустрічався з жінками — ідеальної так і не знайшов. Того року в кінці липня Петро вирішив поїхати у відпустку на південь. Дуже втомився і захотілося йому трохи втекти від цивілізації. Заліз у інтернет, подав оголошення.
Відгукнулася жінка з двома дітьми, мешканка південного села. До моря хвилин 20 пішки, зате місце далеко від курортів і міст, окрема кімната, а за його продукти — безкоштовно приготують домашнього. От і спокусився. Дістався без пригод, навігатор не підвів. Будинок був старим, але чистеньким, кімната затишною, а господиня доброзичливою. По подвір’ю бігала маленька собачка, йорк. В саду дозрівали фрукти, а пара дітей, хлопчик і дівчинка, років 9-10, возилися по господарству. Господиня Петрові не докучала, питала, що приготувати, щедро частувала полуницею й мило посміхалася. Петро цілі дні проводив на морі — плавав, лазив по скелях, фотографував і листувався зі старим другом у Фейсбуці. Іноді він замислювався: звідки у 50-річної жінки такі маленькі діти? Замислювався, замислювався, аж поки не спитав:
— Марійко Андріївно, це ваші онуки?
— Ні, — відповіла Марія, — мій син і дочка, просто пізні. Родина не склалася, заміж не вийшла, але вирішила хоча б діток народити. Та й не така вже я стара, мені ж 48.
Поки розмовляли, Петро придивився до господині — приємна, м’яка, усміхнена. І ім’я йому подобалось. Марія, Маруся. Так його матір звали. А від неї пахло полуницею й вершковим маслом. Молоде виноградне вино було смачним, вечори трохи прохолодними, а небо — зоряним. Обоє вони не вигавзувалися — дорослі ж люди. Вдень поводилися, як завжди, а вночі Петро тихенько пробирався в господарську частину, до Марусі. А потім крадькома повертався у свою кімнату. Діток таки будити не можна. Маленький песик навіть не гавкав на Петра, лише хитренько позиркав, ніби все розумів. Гарний пес, економний. З’їдав пару ложок їжі, але двір охороняв сумлінно. Звали його Цвітка. І почала Цвітка ходити з Петром на море, навіть плавала, потім вилазила, струшувалася, підсохла на сонечку й бігла додому раніше за Петра. А він — слідом. Але одного разу Цвітка не прийшла. І Петро пішов її шукати: кликав, гукав, розклеїв з десяток оголошень. Куди поділася собака? Неясно. Літня сусідка сказала, що може приїжджі вкрали, ті, що знімають на іншому кінці села. Петро пішов туди. Дійшов, а йому відповіли, що вони вже поїхали, з маленькою собачкою, годину тому, у бік траси.
Петро повернувся, сів у машину й погнав. Наздогнав кілометрів за 80 та перегородив дорогу. Із джипа вийшли дві дівчини, молоді, зухвалі.
— Гей, приберіть машину! Їздити не вмієте! Зараз поліцію викличемо!
— Викликайте, — відповів Петро, — тільки спочатку поверніть собаку.
— Ага, розгулився, — засміялася та, що вища, — вона бездомна, ми її рятуємо.
— Вона не бездомна, — відповів Петро, — у неї є сім’я. Не ваша це собака.
— Та йди ти, — заверещала друга, — якщо не прибереш машину, розіб’ємо скло!
Петро обійшов їх і покликав: «Цвітко!» Песик загавкав і заметушився на сидінні, намагаючись пролізти у відчинене вікно. Дівчата хапали Петра за руки, лаялися матом і намагалися битися. Петро не знав, що робити — розгубився, адже бити жінок не можна.
Виручив наряд ДАІ, що під’їхав — товстий, спітнілий, скриплячий. Лейтенант, періодично затикаючи вуха від криків дівчат, взяв Цвітку на руки.
— Тихо всі! До кого собака піде, той її і візьме. Документів на неї в усіх однаково немає.
— Куценька, Пухнастик, — заметушилися дівчата, дістаючи ковбасу, — іди до нас, у машинку йди!
— Поїхали, Цвітко, додому, — сказав Петро.
Гаївець поставив собаку на землю. Цвітка кинулася до Петра, виляючи хвостом і голосно гавкаючи.
— Ну от, здається, розібралися, — засапав гаївець.
— Ні, це наша собака! — закричали дівчата. — Не маєте права її забирати! Ми вашому начальству скаргу напишемо! Ми її від самовигулу врятували!
Гаївець налиГаївець налився кров’ю: “Або їдете геть, або перевірятиму кожну нікчемну дробину у вашому джипі — і тоді ви зрозумієте, що таке справжній самовигул”.
