Нарешті у Тараса з Олесею з’явилася власна квартира. Купили й здійснили давню мрію – вже й доньці майже п’ять, а вони все кочували з оренди на оренду.
— Тарасе, яка я щаслива, — прокинувшись першого ранку у своїй оселі, промовила Олеся й притулилася до чоловіка. — Я сплю у своїй квартирі, точніше, у нашій, це ж щастя! — з емоціями додала дружина.
— Я теж радий, — спокійніше відповів Тарас, був набагато стриманіший за Олесю.
Ця врівноваженість не раз рятувала їхній шлюб, адже Олеся була запальною, а чоловік ненав’язливо згладжував гострі кути. На цьому, і, звісно, на коханні, тримався їхній союз.
— З одного боку, так, — промовив Тарас, — але нам ще пережити ремонт. Квартира в такому стані, що…
— Так, згодна, але чого ти переживаєш? Зробимо ремонт і житимемо щасливо. Хіба що гроші потрібні, а ми з тобою все вклали в купівлю, — відповіла Олеся.
— Слухай, може візьмемо кредит на ремонт? Раз вже купили оселю без позики. На ремонт теж потрібна сума, і, підозрюю, — оглянув спальню, — немала.
— Ой, знову кредит? За машину щойно розплатилися, — незадоволено скривилася Олеся. — Але з іншого боку, де взяти грошей? Батьків ми вже торкнули на купівлю, допомогли, слава Богу. Тепер доведеться самі викручуватися. Гаразд, Тарасе, візьмемо кредит.
— Візьмемо, зробимо ремонт — і вільні. Тоді й на відпочинок зможемо поїхати, — мріяв Тарас, а дружина підтримувала.
Так і вирішили: взяли кредит на ремонт. Ця квартира не бачила оновлення дуже давно. Олеся завжди вважала:
— Якщо в мене колись буде власна оселя, я точно знатиму, як її облаштувати.
І ось сталося диво — вони з чоловіком купили квартиру. Та все виявилося складнішим, ніж вона уявляла. Зрештою взяли кредит.
Квартира була не маленька й функціональна, якщо, звісно, все правильно розмістити. Трьохкімнатна, а головне — велика кухня. Саме таку й хотіла Олеся, ненавидить тісні кухні, де всі під ногами.
У доньки тепер окрема кімната, вона теж радіє: є куди скласти купу іграшок і розсадити ляльок.
Ідеї щодо ремонту в Олесі вже були, але їхнє втілення обіцяло бути справжньою революцією. Забагато треба було змінити. Її мрії розбивалися об дрібниці: то двері невдало розташовані й заважають розставити меблі, то труби стирчать не там, де треба.
— Тарасе, ти не знаєш, скільки коштує дизайнер?
— Дорого, жінко. Що ти ще вигадала? Дизайнери беруть чималі гроші, нам не по кишені, — спокійно відповів чоловік.
Весь вечір вони сиділи на підлозі, вибирали кольори для стін. Зупинилися на бежевому — теплому й затишному. На суботу домовилися їхати до «Епіцентру» за будматеріалами.
Та в п’ятницю Тарас прийшов з роботи радісний.
— Олесю, сьогодні з колегами обговорювали ремонт. Ти не повіриш, але Діма запропонував мені свого знайомого — дизайнера, причому топового. Вона навіть нашому директору будинок проектувала.
— Тарасе, ти сам сказав, дизайнер нам не по кишені, — охолодила його підйом дружина.
— Саме тому що по кишені! Діма сказав, що якщо посилатися на нього, вона візьме менше. Та й квартира у нас не велетенська. Коротше, сто тисяч треба буде заплатити.
— Щооо? Скільки? Сто тисяч лише за те, щоб вона нам розказала, що куди ставити? — обурилася Олеся.
— Тихіше, Олесю! Зате в нас буде ідеальна квартира з авторським дизайном, — заспокоював її Тарас. — Крім того, якщо хочеш жити гарно, треба вкладати гроші в цю красу. Добре, я кинув ідею, а ти думай. Якщо що, подзвоню Дімі.
Спокуса була великою, тому Олеся зважувала, але зрештою погодилася. Дизайнерка Ганна прийшла до них наступного дня.
— Так-так, квартирка невелика, тут не розгуляєшся, — оглядаючись, зауважила вона.
— А в мене вже є ідеї, — несміливо вставила Олеся. — Ось тут хотіла б поставити шафу, — показала вона місце.
— Ні, не раджу захаращувати простір. Це зовсім не для шафи, — одразу відрізала Ганна. — Зараз я все вирішу.
Дизайнерка ходила, обмірковувала, а Олеся з Тарасом слідували за нею. Потім вона запропонувала свої ідеї. Їй не сподобався ламінат, який вони поклали, але його вони знімати не збиралися. Хай там дизайнерці він не до вподоби — Олесі подобалося по ньому ходити.
— Ламінат можна замінити плиткою, додати трохи металу. Виходитиме стильно. Гаразд, розумію, підлогу не чіпаємо. Тепер зосередимося на освітленні й кольорі. Оту люстру треба прибрати, вона тут не вписується, — рішуче заявила Ганна.
Олеся вже відчувала, що втрачає контроль. Добре, Тарас постійно тримав її за руку, натякаючи: мовчи. Але вона відчувала, що її гніздечко перетворюється на щось чуже — не про це вона мріяла.
— Ганна хоче влаштувати революцію
