**Таємниця, яка розірвала сім’ю**
У затишному містечку над річкою, де ввечері запалювалися ліхтарі, Соломія прибирала на кухні. Аромат свіжоспеченого пирога ще витав у повітрі, коли раптом задзвонив телефон. На екрані світилося ім’я подруги Оксани, з якою Соломія не спілкувалася роками.
– Оксанко, привіт! Як же я рада! – скрикнула Соломія, витираючи руки об фартук.
Після обміну привітаннями Оксана несподівано запитала:
– Сонечко, ви з Богданом розлучилися?
– Ні! Звідки тобі таке? – здивувалася Соломія, серце болісно стиснулося.
– Дивно, тоді як ти це поясниш? – у голосі Оксани пролунала тривога.
За мить на телефон Соломії прийшло повідомлення з фотографією. Вона відкрила його, глянула на знімок і завмерла, немі світ навколо розсипався.
—
– Трясця, як же все набридло! – увірвався до квартири Богдан, кинувши ключі на комод у передпокої.
– Бодю, що трапилося? – здивувалася Соломія. Вона завжди поверталася з роботи раніше за чоловіка, встигаючи прибрати та приготувати вечерю.
– Що, що?! Усе! – гримнув він, скидаючи куртку. – Робота, побут, рутина! Ні проміння, ні життя! Сонце, давай подамося кудись, відпочинемо. Чи на озеро, чи в санаторій. Я на межі!
– Але ж треба взяти відпустку, – задумалася Соломія. – Ми ж твоєму батькові допомогти обіцяли з дачею…
– До біса дачу! – перебив Богдан. – Вона нікуди не втече за два тижні, а ось я ось-ось вибухну! Тобі що важливіше – грядки чи я?
– Звісно, ти, – тихо відповіла Соломія, бачачи, як серйозно чоловік говорить. – Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Два роки без відпочинку.
– Значить, беру квитки? – оживився Богдан, потираючи долоні.
– Бери, – кивнула Соломія. Їй самій давно хотілося вирватися з коловороту справ: то випускний сина, то його вступ до університету в іншому місті, то потік від сусідів зверху, через який довелося робити ремонт. Сили були на межі.
– Вирішено, – оголосив Богдан. – На озеро дорого, їдемо в санаторій. Там природа, озеро поруч, і по кишені не вдарить.
Соломія не заперечувала. Вона рідко сперечалася з чоловіком. Навіть коли після потопу Богдан купив дешеві шпалери замість тих, що їй подобалися, або коли відмовив її від гарної роботи, сказавши:
– Це ж через усе місто їздити! Закинеш дім. І що, що зарплата хороша? Я, може, мало заробляю? Ось у сусідньому магазині потрібні касири. І близько, і продукти під рукою.
Соломія поступилася. Робота в магазині їй не подобСоломія гірко заплакала, розуміючи, що її сім’я вже ніколи не буде такою, як раніше.
