Таємниця, що розірвала родину
В затишному містечку над річкою, де ввечері запалювали ліхтарі, Олена прибирала на кухні. Аромат свіжоспіченого медовика ще витав у повітрі, коли раптом задзвонив телефон. На екрані світилося ім’я подруги Марійки, з якою Олена не спілкувалася роками.
— Маріє, привіт! Як же я тобі рада! — скрикнула Олена, витираючи руки об фартух.
Після обміну привітами Марійка раптом запитала:
— Лено, ви з Богданом розлучилися?
— Ні! Звідки ти це взяла? — здивувалася Олена, серце їй підскочило.
— Дивно, тоді як пояснити це? — у голосі Марійки прозвучала тривога.
За мить на телефон Олени прийшло повідомлення з фотографією. Вона відкрила його, глянула на знімок і застигла, ніби світ навколо розсипався.
—
— Трясця, як мене все дістало! — увірвався до квартири Богдан, кинувши ключі на комод у передпокої.
— Бодю, що трапилося? — здивувалася Олена. Вона завжди поверталася з роботи раніше за чоловіка, встигаючи прибратись і приготувати вечерю.
— Що, що?! Все! — гаркнув він, зриваючи куртку. — Робота ця, рутина, побут! Ні промінця, ні життя! Лено, давай махнем кудись, відпочинемо. Хоч на озеро, хоч у санаторій. Я на межі!
— Але ж відпустку треба взяти, — замислилася Олена. — Ми ж твому батькові обіцяли з дачею допомогти…
— Та хай йому грім дачу! — перебив Богдан. — Вона не втече за пару тижднів, а я ось-ось лусну від усього цього! Тобі що важливіше — грядки чи я?
— Звісно, ти, — тихо відповіла Олена, бачачи, як серйозно виглядає чоловік. — Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Два роки без відпустки.
— Значить, купую квитки? — оживився Богдан, потираючи руки.
— Купуй, — кивнула Олена. Їй і самій давно хотілося вирватися з коловороту справ: то випускний сина, то його вступ до університету в іншому місті, то потік від сусідів зверху, через який довелося робити ремонт. Сили були на межі.
— Вирішено, — оголосив Богдан. — На озеро дорого, їдемо в санаторій. Там природа, озеро поряд, і по кишені не вдарить.
Олена не заперечувала. Вона рідко сперечалася з чоловіком. Навіть коли після потопу Богдан купив дешеві шпалери замість тих, що їй подобалися, або коли відмовив її від хорошої роботи, сказавши:
— Це ж через все місто їздити! Закинеш хату. І що, що зарплата гарна? Я, що, мало заробляю? Ось, у сусідньому магазині касири потрібні. І близько, і продукти під боком.
Олена поступилася. Робота в магазині їй не подобалася, але вдома вона все встигала. Єдиного разу вона справді спротивилася, коли Богдан намагався змусити їхнього синаЇї син обрав свій шлях, і Олена, зітхнувши глибоко, відчула, що тепер усі їхні долі розійдуться, як три річки, які вже ніколи не зіллются в одну.
