В затишнім містечку над річкою, де вечорами загорялися ліхтарі, Соломія прибирала на кухні. Аромат свіжоспеченого пирога ще витав у повітрі, коли раптом задзвонив телефон. На екрані з’явилося ім’я подруги Оксани, з якою Соломія давно не спілкувалася.
– Оксанко, привіт! Як же я радий! – скрикнула Соломія, витираючи руки об фартух.
Після обміну привітаннями Оксана несподівано запитала:
– Сонечку, ви з Тарасом розлучилися?
– Ні! Звідки тобі таке? – здивувалася Соломія, серце їй стиснуло.
– Дивно, тоді як поясниш оце? – у голосі Оксани пролунала тривога.
За хвилину на телефон Соломії прийшло повідомлення з фотографією. Вона відкрила його, глянула на знімок і завмерла, ніби світ навколо розвалився.
– Трясця, як же все набридло! – увірвався в квартиру Тарас, кинувши ключі на комод у передпокої.
– Тарочку, що сталося? – здивувалася Соломія. Вона завжди поверталася з роботи раніше за чоловіка, встигаючи прибрати та приготувати вечерю.
– Що, що?! Усе! – гаркнув він, здершуючи куртку. – Робота ця, рутина, побут! Ні просвіту, ні життя! Сонечко, давай махнемо кудись, відпочинемо. Хоч на озеро, хоч у санаторій. Я на межі!
– Але ж відпустку треба взяти, – замислилася Соломія. – Ми ж твоєму батькові обіцяли допомогти з дачею…
– До біса дачу! – перебив Тарас. – Не втече вона за два тижні, а я ось-ось лусну від усього цього! Тобі що важливіше – грядки чи я?
– Звісно, ти, – тихо відповіла Соломія, бачачи серйозність чоловіка. – Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Два роки без відпустки.
– Значить, беру квитки? – пожвавів Тарас, потираючи руки.
– Бери, – кивнула Соломія. Їй і самій давно хотілося вирватися з коловороту справ: то випускний сина, то його вступ до університету в іншому місті, то потоп від сусідів зверху, через який довелося робити ремонт. Сили були на межі.
– Вирішено, – оголосив Тарас. – На озеро дорого, їдемо у санаторій. Там природа, озеро поруч, і по кишені не вдарить.
Соломія не заперечувала. Вона рідко сперечалася з чоловіком. Навіть коли після потопу Тарас купив дешеві шпалери замість тих, що їй подобалися, або коли відмовив її від хорошої роботи, заявивши:
– Це ж через все місто їздити! Закинеш дім. І що, що зарплата гарна? Я, що, мало заробляю? Ось, у сусідньому магазині касири потрібні. І близько, і продукти під рукою.
Соломія поступилася. Робота в магазині їй не подобЧерез місяць Тарас повернувся з сумними новинами, але Соломія вже знайшла в собі силу почати нове життя без нього.
