Таємниця старого валіза: драма родинних зв’язків
У тихому містечку Барвінково, де вечори насичені ароматом каштанів, а старі будинки тримають таємниці минулого, Ганна Миколаївна сиділа в затишній вітальні, захоплена улюбленим турецьким серіалом. Раптом тишу розірвав скрип дверей, і серце жінки здригнулося від несподіванки.
– Бабусю, я до тебе з проханням, – на порозі стояв її онук Дмитро, високий, з тривожним поглядом. – Пам’ятаєш, ти казала, що у тебе на горищі валіз порошиться?
Ганна Миколаївна, відірвавшись від екрана, повільно підвелася з крісла, відчуваючи, як тривога стискає груди.
– Який ще валіз, Дмитрику? – здивовано перепитала вона, поправляючи хустку.
– Ну той, бабусю, з речами, що ти на поминки відклала, – відповів онук, нервово загладивши волосся.
– Так, є такий, а що трапилося? – голос Ганни Миколаївни затремтів, передчуття біди охопило її.
– З валізом усе гаразд, нехай стоїть, нічого йому не буде, – поспішив заспокоїти Дмитро. – А от з твоїми заощадженнями… тут лихо.
– Яке лихо?! – скрикнула жінка, її очі розширилися від жаху.
Вона не могла зрозуміти, що має на увазі онук.
– Вони ж знеціняться, бабусю! – випалив Дмитро. – Цифри ж ростуть! А ти ж пам’ятаєш, як хотіла, щоб я відвіз тебе до рідні? Пам’ятаєш?
– Так, пам’ятаю… – тихо відповіла Ганна Миколаївна, досі не розуміючи, до чого він веде.
– А машина в мене стара, бабусю, на ній ми не доїдемо, розсиплеться. Кредит мені більше не дають, кажуть, досить. Кредитна історія в мене, знаєш, не дуже…
– Знаю, знаю, що кредити брав, але ж уже віддав? То що ж ти хочеш, Дмитрику? – жінка досі не ловила суть.
– Ти ж відкладала на поминки? Сама казала, і таку суму назвала, ніби не на поминки, а на весілля! Хочеш, щоб усі там об’їлися, напилися й у танок пустилися? Це ж поминки, бабусю, навіщо так багато?
– Думаєш, я тебе в останню путь по-людськи не проводжу? – продовжував Дмитро. – І проводжу, і пам’ятник поставлю, адже в мене, окрім тебе, майже нікого й немає. Але я хочу, щоб ти ще пожила добре. Тобі ж нову шубу треба, чоботи, якщо до рідних поїдемо, і взагалі все потрібно. А мені на машину трохи додати треба. Стару продам, куплю новішу. На старій ми не доїдемо – вона розвалюється. На нову не вистачить, то й ладно, головне, щоб їздила. А ще на море тебе відвеземо, ми з Оленкою збиралися, тебе візьмемо. Оленка, знаєш, яка чудова? Я на ній хочу одружитися, тільки грошей поки мало…
Ганна Миколаївна слухала онука, не перебиваючи. Дмитро справді хороший хлопець, тільки неспокійний. Якщо йому в голову щось увіб’ється – усе, кінець! То раптом дорогу гітару купить, музикою захопиться, а тепер каже – нема коли. На старій машині він після роботи підробляв, людей на вокзал возив. Але, каже, машина зовсім зносилася, зламалася.
– Не розумію, Дмитрику, хто ж купить твою зламану машину? Кому вона така потрібна? – дивувалася бабуся.
– Та як тобі не байдуже, бабусю? Знайдуться люди, на запчастини розберуть, вигідно продадуть. Або майстри знайдуться, самі полагодять. А мені її лагодити за свої гроші немає сенсу, вигідніше продати й додати. То що, даси мені свої похоронні?
Ганна Миколаївна задумалася. Дмитра вона виховувала з трьох років. Її дочка, Наталка, як другий раз заміж вискочила, одразу до матері приїхала.
– Мам, нехай Дмитрик поки в тебе поживе? Нам з Олегом треба родинне життя налагоджувати. Потім заберемо.
Але Ганна Миколаївна одразу зрозуміла – не заберуть вони Дмитра. І не помилилася. Наталка народила доньку, Софійку, і все: то складки на ніжках несиметричні, то зубки не так ростять, то букви не вимовляє. Софійку по лікарях возили, а до Дмитра руки не дійшли. У тієї іншої бабусі все командувала, із внучкою сиділа. А в Ганни Миколаївни Софійка бувала рідко, ніби чужа, уникала. Мабуть, щось наговорили.
Так і пішло. Дмитро хотів жити лише з улюбленою бабусею, а вона не заперечувала – онука щиро полюбила. Наталка трохи грошей на Дмитра давала, але чи вистачить? Хлопець ріс не по днях, а по годинах. Ганна Миколаївна на собі економила, аби Дмитро не гірший за інших був.
Був і складний вік, коли Дмитро ніби дорослий, а розум ще дитячий. Після навчання пішов працювати, то одного хочеться, то іншого, а на все не вистачає. Тоді кредитів набирав, цю стару машину задешево купив, дівчат катав. Але потім ніби опам’ятався – став працювати вдень і ввечері підробляти. Закрив борги, а останнім часом Дмитро взагалі дуже дорослішав. З’явилася дівчина, Оленка, розумна, добра. Схоже, це вона так на онука впливає. Ось,Ось скоро весілля, і, мабуть, він з Оленкою житимуть у Ганни Миколаївни. Разом.
