Розгром у кухні: правда, яка зруйнувала заручини
Того вечора, коли до Івана завітав його друг дитинства Богдан, усе починалося як звичайна тепла зустріч старих знайомих. Вони сиділи на кухні, згадували шкільні часи, сміялися, наливаючи собі по чарці. Було затишно, по-справжньому по-родинному.
Раптом хлопнули двері.
— Це моя наречена прийшла! Зараз познайомлю вас, — весело оголосив Іван.
У кухню зазирнула струнка дівчина. Богдан різко завмер. Вона ж, побачивши його, наче на мить оніміла.
— Знайомся, це Богдан, мій друг з дитяства! — бадьоро промовив Іван.
— Дуже приємно, — вимовила дівчина ледве чутно. Її звали Марічка. І майже відразу вона вийшла з кімнати, не сказавши більше ні слова.
Як тільки двері за нею зачинилися, Богдан дістав телефон:
— Ване… Тобі потрібно дещо побачити.
Він увімкнув відео і повернув екран до друга. За мить Іван поблід, наче побачив привида.
Тижнем раніше.
— Привіт, ти зараз вільний? — почувся знайомий з дитинства голос.
Хоч минуло багато років з тих пір, як Богдан поїхав працювати до Львова, Іван би впізнав його голос у будь-якій ситуації — навіть посеред ночі, якби той його розбудив.
— Богдане! Та ти що! Звісно, приїжджай! У мене якраз вільна кімната, поживеш, поки шукаєш помешкання. І познайомлю тебе з Марічкою, моєю нареченою. До речі, вона з твого міста.
— Оце збіг, — засміявся Богдан. — Гаразд, чекай мене через тиждень.
Коли Ваня розповів Марічці про приїзд друга, та, здавалося, напружилася.
— А хто його годуватиме? Хто прибиратиме? — капризно запитала вона, демонструючи бездоганний манікюр.
— Ми ж удвох усе робимо. І посуд, і прання ділимо навпіл. Богдан доросла людина, не дитина. Впорається.
— Дивися мені, — похмуро відрізала Марічка.
Зустріч друзів пройшла тепло. По дорозі з вокзалу вони балакали, сміялися, обговорювали життя. Дома Іван дістав пляшку — «за приїзд».
— Трохи тільки, завтра до знайомих з приводу роботи, — попередив Богдан.
До вечора, коли Марічка повернулася з роботи, чоловіки вже прибрали кухню,
