Таємниці на виду
Одного похмурого вечора, розбираючи старі речі в батьківському домі, Соломія натрапила на розмову, яка перевернула її життя. Вона сиділа у своїй кімнаті, коли з кухні донісся тривожний голос матері:
— Соломіє, може повернешся до нього? Ну що ти, насправді, все кинула та поїхала?
— Мам, я ж казала, це тимчасово, — втомлено відповіла Соломія. — Квартиранти скоро виїдуть з дідової квартири у Львові, я туди переїду. Не хочу вам заважати.
— Та як же заважати, дитино? — голос матері тремтів. — Жили ви з Орестом, усе було добре. Ну, не пив, не гуляв. Ще чого тобі треба? Навчіться підлаштовуватися одне до одного, не перший рік разом!
Соломія гірко посміхнулась, дивлячись у вікно, за яким мрячив дощ. Вона відчувала, як усередині росте буря. Як пояснити матері, що її шлюб був наче життя під пильною увагою чужих очей?
— Мам, ти не знаєш, як я жила всі ці роки, — почала вона, і голос задрижав від прихованих емоцій. — Ти завішуєш штори вночі? А у спальні ви з татом удвох чи з юрбою сусідів? А якщо вам схотілося чогось особистого, про це знає весь під’їзд? Ні? А у нас саме так! Я ніби живу в акваріумі, де кожен мій крок, кожен подих — на виду. Не здивуюся, якщо весь район знає, якого кольору моя білизна чи… — вона завагалась, — чим ми з Орестом займалися вночі. І ти думаєш, це нормально?
Мати мовчала, вражена. Соломія продовжила, не в силах зупинитись:
— А знаєш, хто всьому району про це розповідає? Мій чоловік! Той самий, від якого я пішла і до якого не повернусь. Він не може стримати язика! Я прошу: «Оресте, це лише між нами», а через годину всі в курсі. Він заплющує очі й каже: «Та я ж по секрету, що тут такого?» — Соломія стиснула кулаки. — Востаннє він влаштував істерику, кричав, що так звик, що його мама не зі зла, просто переживає. А навіщо, скажи, його мамі знати, в який день ми планували зачати дитину?!
Мати аж схопилася за серце.
— Так, мам, саме так і було! — Соломія майже кричала. — Дзвонить мені його мати й питає, як усе пройшло, переживає, мовляв, за онуків. Навіть до якихсь знахарок ходила, трави мені підкладала через Ореста, щоб він у чай підсипав! Це була остання крапля. Я не можу так жити! Іду вулицею, а люди посміхаються, ніби знають, що ми вчора робили. В мене вже параноя! Його мати дзвонить і турботливо питає, чи стояла я на голові після… ну, ти зрозуміла. Сил більше немає!
Соломія замовкла, важко дихаючи. Мати дивилася на неї з жахом, не знаючи, що сказати.
— А сюрприз? — продовжила Соломія тихіше. — Зробити сюрприз неможливо. Він усе розтрепле! Подарує мені щось, а я вже місяць тому від сусідки знаю, що він збирається купити. Хороший він, так, не п’є, не курить, працьовитий. Але цей його язик… Я не можу, мамо.
Батько, зазвичай мовчазний, раптом встряв у розмову:
— Годі, мати, чіплятися до дівчини! — його голос був твердим. — Сказала, не може — значить, не може. Хто її підтримає, як не ми? Живи, доню, скільки треба.
Він повернувся до Соломії, пом’якшивши тон:
— Знав я таких, як твій Орест. У нас у бригаді був один, звали його Балакун. Жодної таємниці йому довірити не можна було — усе рознесе. Говорив, що вся його родина така, від батька успадкував. Може, й брехав, хто його знає. Але жити з таким — мука.
Соломія подячно кивнула батькові та пішла до своєї кімнати. Вона любила свою затишну квартиру, де все було облаштовано з теплотою й турботою. Але жити з Орестом, чия балакучість руйнувала будь-яку приватність, було нестерпно.
У двері постукали. Мати увійшла, нервово тереблячи поділ фартуха.
— Соломіє, ти справді на розлучення подаси?
— Мам, дай мені подумати, — зітхнула Соломія. — Але, найімовірніше, так. Він не зміниться.
— А раптом він виправиться? — з надією запитала мати.
— Не виправиться, — різко сказала Соломія. — Думаєш, мені легко?
Мати пішла, а Соломія лігла на ліжко й пустила сльози. Вона не очікувала, що її шлюб з Орестом, таким чарівним, надійним і добрим на перший погляд, закінчиться так. Ще до весілля були попередження: одного разу вони ночували на дачі, а потім усі сусідки почали з нею вітатися, посміхатися, називати ласкавими словами. Свекруха якось обмовилася, що нинішні дівчата «гультяйки», а Соломія — «добра, чиста». Через роки, у розпалі сварки, свекруха кинула, що знала про її невинність ще до весілля.
— Ти розповів своїй матері?! — кричала тоді Соломія.
— Ну і що? Вона так тішилася! — відповів Орест, не розуміючи її гніву.
Це був переломний момент. Соломія зрозуміла, що більше не витримає.
Минуло три місяці. Соломія переїхала в інший кінець Львова, подСонячним ранком, коли світло пробивалося крізь тюль, вона побачила в дзеркалі себе — вільну, і вперше за довгий час почала вірити, що все буде добре.
