СЕРЦЕ ЗНОВУ Б’ЯТИСЬ
Соломія народила свою Марічку невідомо від кого. Так билося, «посковзнулася» до шлюбу.
Так, за Соломією папужливо ходив один парубок. До вінця, правда, не кликав. Зате був осліплюючи гарний і ввічливий. Соломія брала парубка під руку і з гордо піднятою головою вела його повз бабусь-«соняшників», що сиділи біля під’їзду. Ті пенсіонерки завжди (наче соняшники за сонцем) повертали голови вслід усім, хто проходив повпз.
Парубок ніде не працював. Волів літати по життю, як метелик. Соломія годувала його, вкладала спати поруч. Готова була стелитися кольоровими килимами на його шляху.
Але одного дня парубок заявив, що йому нудота із Соломією, що вона недостатньо цінує його, як жінка. І взагалі, Соломія могла б його хоч раз на море відвезти, якщо любить…
Соломія проплакала тиждень. Потім порвала фото «недолюбленого» і спалила. Місяць дівчина страждала сама. А потім вона зустрілася з Василем.
…Якось ранком Соломія спізнювалася на роботу. Нервувалась на автобусній зупинці. І тут біля неї зупинилось таксі. Водій розчинив двері й запропонував підвезти. Соломія, не думаючи, вскочила в машину.
Дорогою водій заговорив. Дівчина одразу його оцінила: середніх літ, доглянутий, виголений, випрасуваний. А ще його ввічливість її підкупила. Увесь його випромінював турботливий жіночий вплив. Соломія вирішила, що це рука матері.
Василь (так він представився) був повною протилежністю першого. Соломія без вагань залишила його йому номер. Їй захотілося продовжити знайомство. Це був єдиний раз, коли вона проїхалась у таксі безкоштовно.
…Вони почали зустрічатись. Василь засипав Соломію квітами, дарував подарунки, ніжно любив.
Якось навесні вони гуляли лісом. На душі було легко й радісто. Соломія почала збирати проліски. Василь, бачучи її запал, теж долучився. «Урожай» зібрали. Соломія сіла в машину з букетиком, а Василь поклав свій великий пук на заднє сидіння.
«Дружині», — подумала Соломія. Запитати не наважилась. А раптом одягнений? А вона вже звикла до ввічливого Василя. Тому вирішила мовчати…
Але незабаром до Соломії прийшла дружина Василя. Привела двох малих дітей і сказала:
— Ось, голубко, виховуйте їх! Вони дуже люблять батька!
Соломія, здивована, ледь вимовила:
— Вибачте, я не знала, що Василь одружений. Вашу родину руйнувати не хочу. Під чужим дахом гнізда не вітиму.
Того ж вечора вона розірвала стосунки з «одруженим».
…Наступним коханим вийшов Зураб. Він був грузином. Їхній роман був швидкоплинним. Цей чоловік ураганом влетів у її життя й вихром зник.
Зураб підкорив Соломію щиртістю, щедрістю й оптимізмом. З ним їй ніколи не було нудно, не було часу на тугу. Він завжди мав безліч планів. Здавалось, у нього ніколи не було проблем. Соломія готова була бігти за ним на край світу. Але, на жаль…
Рік він носив її на руках, а потім поїхав до Грузії. Не прижився в Україні. То клімат не підійшов, то хворба мати покликала…
Соломія почувала себе покинутою й непотрібною. Вирішила: «Досить страждань. Краще жити сама, але без сліз».
Але коли вона змирилась із долі самотньої жінки, з’як…А потім зрозуміла, що під її серцем знову живе любов – на цей раз до онуків, що йшли поруч, сміючись під осіннім сонцем.
