СЕРЦЕ Б’ЄТЬСЯ ЗНОВУ
Оксана народила свою Софійку невідомо від кого. Так би мовити, “послизнулась” до шлюбу.
Так, за Оксаною палко залицявся один парубок. До шлюбу, правда, не кликав. Зате був осліплюючи гарний та ввічливий.
Оксана брала залицяльника під руку й із гордо піднятою головою вела його повз бабусь-“соняшників”, що сиділи біля під’їзду. Ці пенсіонерки завжди (наче соняшки за сонцем) повертали голови вслід усім, хто проходив повз.
Парубок ніде не працював. Волів літати по життю, наче метелик. Оксана його годувала-поїла, спати поряд укладала. Готова була стелитися кольоровим килимом на його шляху.
Але одного дня залицяльник заявив, що йому неймовірно нудно з Оксаною, що вона недостатньо цінує його як жінка. І взагалі, могла б його хоча б раз на море вивезти, якщо кохає…
Оксана проплакала цілий тиждень. Потім порвала фото “недолюбленого” і спалила. Цілий місяць дівчина страждала самотньо. А потім вона познайомилася з Богданом.
…Якось ранком Оксана спізнювалася на роботу. Вона стояла й нервувала на автобусній зупинці. І раптом біля неї зупинилося таксі. Водій відчинив двері й запропонував підвезти. Оксана, не роздумуючи, застрибнула в машину.
Дорогою водій заговорив. Оксана відразу оцінила чоловіка. Він був середніх літ, доглянутий, поголений, пострижений, випрасуваний. А ще її вразила гальтовність таксиста. Весь його вигляд “видавав” турботливу жіночу руку. Оксана подумала, що це, мабуть, рука мами.
Богдан (так представився новий знайомий) був повною протилежністю першого варіанту. Оксана, не вагаючись, залишила йому свій номер. Їй захотілося продовжити знайомство. Це був єдиний раз, коли дівчина проїхалася в таксі безкоштовно.
…Молоді люди почали зустрічатися. Богдан сипав на Оксану квітами, дарував подарунки, ніжно кохав.
Одного разу навесні вони гуляли лісом. На душі було легко й радісно. Оксана почала збирати підсніжники. Богдан, бачачи її запал, теж долучився. “Урожай” зібрали. Оксана сіла в авто зі своїм маленьким букетиком, а Богдан поклав свій великий пучек на заднє сидіння.
Оксані відразу спало на думку: “Дружині.” Перепитати не наважилася. А раптом він одружений? А вона за півроку вже звикла до чемного Богдана. І Оксана обрала солодкий самообман. Промовчала…
Але незабаром до Оксани прийшла дружина Богдана. Вона привела з собою двох малих дітей і сказала:
— Ось, голубко, виховуйте їх! Вони дуже люблять тата!
Оксана, здивована, лише вимовила:
— Вибачте, я не знала, що Богдан одружений. Вашу родину руйнувати не збираюся. Під чужим стріхою гнізда не вити буду.
Того ж вечора Оксана розірвала стосунки з “жонатим”.
…Наступним коханим став Зураб.
Він був грузином. Їхній роман із Оксаною був швидкоплинним. Цей чоловік ураганом увірвався в її життя й вихром зник.
Оксана познайомилася з ним на дні народження подруги. Зураб одразу взяв у полон лагідну дівчину. Вона не чинила опору й піддалася натиску харизматичного чоловіка.
Зураб підкорив Оксану щирістю, щедрістю, оптимізмом. З ним їй ніколи не було нудно. У нього завжди були заплановані тисячі справ. Здавалося, у нього взагалі не було проблем. Оксана готова була бігти за ним на край світу. Але, на жаль…
Рік Зураб носив Оксану на руках. А потім поїхав до Грузії. Не прижився в Україні. То клімат не підійшов, то хвора мати покликала…
Оксана почувалася кинутою й нікому непотрібною. Вирішила, що з неї досить страждань. “Житиму сама. Хоча б без сліз”.
І коли вона змирилася зі своєю долею самотньої жінки, з’ясувалося, що під її серцем — нове життя. Оксана, почувши це, оніміла! По-перше, хто буде батьком дитини? По-друге, як жити далі? По-третє, як не збожеволіти від усього цього?
…Народилася дівчинка. Оксана назвала донечку Соломією. Вона стала сенсом її життя. Дівчинка була схожа на Зураба — такі ж кучері, чорні очі й чарівна посмішка. І це чомусь раділо Оксану. Можливо, тому, що вона кохала його, як нікого іншого. Дивлячись на Софійку, Оксана згадувала ті безтурботні дні, проведені з Зурабом.
Звісно, інколи хотілося вити від безвиході, від заздрості до заміжніх подруг. Але виховання Соломії забирало весь час. Тож на сльози його не лишалося.
…Першого вересня Софійка пішла до школи.
За партою її посадили з хлопчиком на ім’я Ярослав. Соломії він спершу не сподобався. А Ярослав і взагалі назвав її “кучерявою дурницею”.
Діти відразу не злюбилися. Вчительці довелося їх розсадити. Але на перервах вони все одно встигали посваритися.
Оксана прийшла до школи, щоб дізнатися, чому їОксана подивилася на своїх онуків, потім на чашку кави, і вперше за довгі роки відчула спокій — життя, як і любов, триває.
